Не чекай «коли» та «якщо»
Один хлопець, нахилившись над столом, записував свої постанови. Його мати у той час прасувала білизну
Бруно ФЕРРЕРО,
оповідання «Постанови» з книги «365 коротких історій для душі» (видавництво «Свічадо»)
«Коли побачу когось, хто потопає, – писав хлопчина, – то відразу кинуся у воду, аби допомогти йому. Якщо загориться дім, виноситиму з вогню дітей. Коли трапиться землетрус, без жодного страху піду серед будинків, що валяться додолу, рятувати людей. А потім усе своє життя присвячу бідним цілого світу».
За якийсь час він почув голос мами:
— Синку, будь такий добрий, спустися до крамнички і купи хліба.
— Мамо, хіба ти не бачиш, що надворі дощ? – з докором спитав син.
Найгірше – нічого не робити і дивитися, як бідний світ розпадається на друзки.
Скільки уже було таких «хотів би» у нашому духовному житті…
Одна дванадцятилітня дівчинка записала якось у своєму щоденнику: «Ми є людьми майбутнього, отож повинні поліпшувати ситуацію. Найгірше – це нічого не робити і дивитися, як той бідний світ розпадається на друзки. Кричимо: «Хай живе мир!» – і ведемо війну. Повторюємо: «Геть наркотики!» – і ще більше торгуємо ними. Проголошуємо: «Ні – тероризму!» – і вбиваємо невинних. Хіба ж неможливо припинити усе це?
Хочу тобі сказати: якщо тебе справді засмучує ненависть у світі, не плач і не втрачай надії, а зроби щось, хай навіть маленьке!
