Реформа починається не з плазмових телевізорів
Чиновники з Міністерства освіти обіцяють, що невдовзі українська школа якісно зміниться, стане більш демократичною, дружньою до дитини І початок цьому поклали уже нинішнього 1 вересня
Євгенія СОМОВА,
редактор відділу соціального захисту газети «Волинь-нова»
З цієї дати у державі запроваджують нові стандарти освіти європейського зразка. Правда, стосуються вони поки що початкової школи. Експериментальний проект повинен допомогти створити систему, що стимулює до навчання. У ньому взяли участь 100 українських шкіл, у тому числі 4 волинські, зокрема 2 луцькі — спеціалізована № 1 і гімназія № 4. Тож 1 вересня у першокласників цих навчальних закладів почалося не так, як в інших. Їх зустріли у спеціально обладнаних класах — з килимками, м’якими куточками, плазмовими телевізорами. Але тішать не стільки комфортні умови, скільки те, що у них буде більше свободи для розвитку, для того, щоб рости щасливими і здоровими. Діти в експериментальних класах зможуть під час уроку грати в ігри, сидіти на підлозі, ходити по класі, обмінюватися думками. І ніхто їх за це не каратиме! Школяриків не сваритимуть за виправлену помилку у зошиті чи погану каліграфію, а про їхні успіхи батьки дізнаватимуться не на зборах, а спілкуючись із учителем віч–на–віч. Ніяких публічних рейтингів чи звітів відтепер не буде. Словом, новацій багато, але, як на мене, головна з них — та, що дітям не запихатимуть у голови знання, а вчитимуть мислити.
Реформі потрібне й фінансове підгрунтя, матеріально–технічне забезпечення і, звісно, достойні зарплати для вчителів. Без цього вона не буде успішною.
Звісно, те, що шкільні програми в початкових класах розвантажать батьків, які дбають про здоров’я дітей, тішить. Та є й невдоволені. Мовляв, діти гратимуться на уроках, а коли ж будуть учитися? Почула й таке: «Наші учні, які потрапляють до Німеччини, на голову вищі від їхніх. Тож чи варто змінювати систему освіти?»
Але хотілося б запитати, чи багато в Україні лауреатів Нобелівської премії, видатних учених? Мабуть, треба дивитися, вибираючи модель освіти, на її плоди. Як на мене, реформа потрібна, бо сучасна школа не відповідає вимогам, які ставить до неї суспільство.
Але наказом зверху її не зміниш. Треба, щоб цього забажали знизу. Чи захочуть педагоги? Чи зможуть? Серед них же багато людей пенсійного віку, які не дуже прагнуть змінюватися. Вони не навчені креативно мислити. Тож чи зуміють навчити учнів, відійти від звичних стереотипів роботи з дітьми? Зрештою реформі потрібне й фінансове підгрунтя, матеріально–технічне забезпечення і, звісно, достойні зарплати для вчителів. Без цього вона не буде успішною.
