Невже відродження Луцького братства, якому зараз 400 років, не подія?

Андрій БОНДАРЧУК,
письменник, журналіст, Почесний громадянин Волині, Луцька,
народний депутат України І скликання

У сфері діяльності цього органу було і моє питання про встановлення меморіальної дошки на фасаді Волинського академічного театру ляльок:
«У цьому будинку 22.09.1990 р. відбулась обласна установча конференція, що поклала початок відродженню Луцького Хрестовоздвиженського братства, заснованого у 1617 р., яке стало частиною історії Луцька, Волині, України. Встановлено на честь 400-ліття Братства. Вересень 2017 року». Відкрити її планувалося під час проведення міжнародної конференції, присвяченої ювілею.
Відверто кажучи, я сподівався, що жодних заперечень не буде. Адже це сива історія і її продовження. В далекому минулому Братство не дало знищити на Волині православ’я, зміцнило його, збудувало кілька визначних культових споруд (дві уціліло), видало у своїй друкарні першу друковану у Луцьку книгу «Лямент», діяли Братська школа, монастир, притулок для бідних і немічних тощо. Воно об’єднало найбільш свідомих людей, патріотів. Назвемо лише кількох: Галшка Гулевичівна, Іван Виговський (майбутній гетьман), Данило Братковський (недавно канонізований до лику святих), Петро Могила та багато інших. Про Братство видано гори літератури, науковці здобули і здобувають наукові звання. І коли Луцький замок є історико-архітектурною візитівкою Луцька, то Братство — візитівкою формування громадянського суспільства. Але перше сприймається зримо, друге — потребує вивчення й осмислення. В Києві це краще зрозуміли, аніж на Волині, бо нещодавно Національний банк України випустив п’ятигривневу монету, присвячену ювілею Братства. Яку ще регіональну організацію так відзначено, яка має такий вік? Однак я помилився. Комісія відмовила у клопотанні. (Зауважу, що й нинішнє Братство, вже за незалежності, окрім багатьох заходів, відкрило Музей історії Луцького братства, Братський некрополь — єдині в Україні).
А головне, я заручився абсолютною підтримкою шанованої людини, заслуженого працівника мистецтв України, заслуженого діяча культури Польщі, який добре орієнтується в питаннях історії, директора того ж театру Данила Поштарука. Він, мабуть, найбільше дбає про авторитет установи і про будівлю.
— Звичайно, я не проти. Знаки про такі поважні ювілеї, події підносять значимість споруди, зацікавлюють туристів. Біля вже існуючої дошки про установчу конференцію Руху є вільне місце і нова надасть симетричності, фасаду не зіпсує…
Автор довгий час брав участь у різноманітних комісіях, конференціях, з’їздах, сесіях, пленумах, нарадах тощо. Загальним недоліком більшості з них є недостатня підготовка, брак інформації, іноді — упередженість, емоційність, що призводять до помилкових висновків, а в масштабах суспільства — до непоправних помилок у розвитку держави. Бо ж рішення з того чи іншого питання в кращому випадку приймаються на базі особистих знань. Це особливо стосується виборів народних депутатів, президента, керівників.
Війна на Донбасі, розкол українського православ’я — результат незнання історії України, історії української Церкви. Але це глобальні питання. В нашому ж, маленькому, теж був брак знань. Не було хоча б висновків чи слова науковця, релігієзнавця, того ж директора театру. Бо склад комісії — чиновники, керівники громадських організацій, тож деяких, мабуть, ще й «жаба душить»: «А чим моя організація гірша?»

Війна на Донбасі, розкол українського православ’я — результат незнання історії України, історії української Церкви.

А брак знань при небажанні вирішити питання змушує шукати штучні, другорядні, побічні деталі, аргументи, що досить опосередковано стосуються теми. Домінує ще й психологічний фактор: рішучість, енергійність, безапеляційність, перше слово доповідача. Так сталось і тут. «Танкова атака з ходу» у стилі представника Інституту національної пам’яті пані Лесі Бондарук виявилась успішною і задала тон дискусії: «В театрі ляльок відбулось багато подібних заходів. То його, отже, треба обвішати меморіальними дошками?» «Ви хочете відзначити ювілей чи установчу конференцію? Це різні речі», — зауважує голова Волинського братства ветеранів ОУН—УПА Богдан Вівчарик. «Скільки було відроджень Братства? То що, кожне відзначати?» — додає начальник відділу охорони культурної спадщини Луцької міської ради Петро Троневич. Зважте, у жодному виступі не було головного — оцінки 400-літнього доробку Братства. Зрозуміло, спростовувати ці закиди опонентів у межах трьох–чотирьох хвилин — даремна трата часу. Тим більше пояснювати, що ювілей і відродження Братства — унікальне для Волині явище, ланки одного історичного ланцюга, розривати якого не можна. А щодо трьох відроджень Братства і відзначення їх меморіальними дошками, то це питання з розряду абсурдних.
Ну, а в пані Лесі до мене «особливі симпатії». З нею були гострі дискусії щодо перейменування вулиці Ярощука. Двічі у ЗМІ критикував позицію її шефа Володимира В’ятровича щодо виключення парламенту першого скликання з переліку тих, хто боровся за незалежність України, і щодо негативного висновку з приводу проведення наукової конференції в Луцьку, присвяченої Голодомору 1946—1947 років і ролі Західної України в порятунку голодуючих.
А ось «захист» великої споруди театру безапеляційним декомунізатором від надмірної кількості меморіальних дощок геть спростували реалії. Поруч із театром розташоване невелике одноповерхове приміщення колишньої гімназії, на якому прикріплено п’ять меморіальних дощок. Аж дві (!) з них присвячені… полум’яному комуністичному публіцисту, хулителю християнства і «українського буржуазного націоналізму» Ярославу Галану. Це, як кажуть, без коментарів. Тому членів шановної комісії Братство запрошує в Музей історії Луцького братства, некрополь, на міжнародну наукову конференцію для поповнення знань. Бо викреслювати рядок із власної історії — невдячна справа, не по-європейськи.
— Не сподівався на таке рішення комісії, — прокоментував її вердикт Данило Поштарук. — Щось недодумали її члени.
Так вважає не лише він. Бо в історії безапеляційність та поверховість — речі неприйнятні.

Декомунізація Ярослава Галана в Луцьку не зачепила...