Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
Волиняни здолали Кавказький перевал і побачили… картоплю, яку не їдять колорадські жуки

Волинь-нова

Волиняни здолали Кавказький перевал і побачили… картоплю, яку не їдять колорадські жуки

Наші земляки два тижні подорожували Грузією

Інна РОЙКО


Епічна гроза… на спуску з льодовика
      Мандри Сакартвело (так ще називають цю країну) організувала керівник луцького туристичного клубу «Хорс» Оксана Корсун. Жінка працює туристичним інструктором, має розряд із альпінізму. Її команда двічі піднімалася на найвищу вершину Європи Ельбрус (5 642 м).


 



Грузія – це країна, яка потопала в корупції, бандитизмі, бідності. Нова влада не дала високих зарплат, але вона відразу прибрала корупцію, очистила систему і вклала значні кошти в інфраструктуру, – запевняє луцький мандрівник.



      Нинішня поїздка кожному подорожанину коштувала близько 10 000 гривень. Це значно дешевше, ніж комерційні подорожі, які організовують туроператори. До Грузії мандрівники дісталися з Борисполя літаком (половину всіх витрат становила вартість квитків – 4 600 гривень у два боки).



     — Прилетіли в Кутаїсі об 11-й годині вечора. Обміняли долари на ларі, купили телефонні картки грузинського оператора. Зручно, в аеропорту є всі послуги для туристів. Нас уже чекав автобус, – розповідає про поїздку на Кавказ лучанин, мандрівник із понад десятилітнім досвідом Андрій Шевчук. – Нічний переїзд на північ Грузії, у гірський регіон Сванетію, тривав п’ять з половиною годин. Зупинилися у місті Местії – центрі гірського міжнародного туризму та альпінізму.



     — До реформ у Грузії туди практично не можна було доїхати. Дорога із сусіднього райцентру займала понад вісім годин при відстані у 130 кілометрів. Зараз поклали асфальтове покриття. Є невеличкий аеропорт. Раз на день курсує маленький літак. Зробили освітлення, навіть підсвічують будівлі. Побудували в центрі Местії цілий комплекс споруд.



      Туристи із Луцька на конкретну гору не піднімалися через складність маршрутів та відсутність досвіду в більшості членів команди. Головною метою був перехід через перевал Башиль – 3 442 м.



      По горах група мандрувала майже вісім днів. Ночували в наметах. Мали кільцевий маршрут: місто Местія    — льодовик Лекзир — перевал Башиль — льодовики Ірет та Твібер — село Жабоші — Местія.



      — Кавказ – не Карпати, тут можна пробути вісім діб і не побачити жодної живої душі. За весь час перетнулися лише з групою українських альпіністів. У передостанній день сходження зустріли двох німців, – ділиться Андрій.



      Для волинян цей маршрут був незнайомий, до того ж гірська траса постійно міняється: руйнуються льодовики, є обвали та зсуви.



      — Коли подолали перевал, на спуску з льодовика Ірет вийшли на непрохідну ділянку і потрапили в грозу. Це був найбільш епічний момент у поході. Негода застала на дуже небезпечному спуску і зовсім недоречно. Почало темніти. Виявилося, що з льодовика неможливо спуститися. Мусили вертатися на єдину доступну стоянку в тому місці. Дуже сильний дощ із градом ускладнював шлях. За 15–20 хвилин лежав кількасантиметровий шар снігу чи то граду. Частина речей намокла.



       У дощ під ногами ґрунт «повзе», розповідає Андрій. Каміння вибивається з-під ніг, може влучити у того, хто нижче. У когось зірвався рюкзак. На щастя, він упав на один із виступів, де його згодом знайшли. На підйомі дівчата дуже померзли, у них руки–ноги позаклякали. Деяких витягували за допомогою мотузок.



       — Ти змоклий до нитки, колотить від холоду й адреналіну. У такі моменти відчуваєш, наскільки людський організм здатний витримувати навантаження. У спальниках тієї ночі спали по двоє. Добре, що там сухе повітря. Наступного дня на сонечку речі висохли буквально за годину–дві.



        Ще звечора керівник команди вирішила вертатися назад, оскільки продовжувати рух вибраним маршрутом було годі. Харчів і пального залишалось максимум на дві доби. До того ж дівчата і хлопці вже були стомлені, бо йшли без денного відпочинку. Також в однієї із жінок ще на підйомі почалася гірська хвороба. Вона не могла нічого їсти, через погане самопочуття повільно долала маршрут.



        Усі дні туристи були без будь-якого зв’язку. Проте морально й психологічно група виявилася дуже сильною, ніхто не нарікав на труднощі. Наступного дня, коли розвіявся туман, ретельніше обстежили спуски.



        — За годину ми перейшли на другий бік льодовика. Для декого спуск на мотузках виявився неабияким випробуванням. Бо на одній із ділянок доводилося спускатися зі страховками по практично вертикальній стіні заввишки 20 метрів.



        — А красу гір на фото неможливо відтворити. Вони не передають монументальності, справжніх розмірів льодовика чи скель. Глибина ущелин вражає, не видно дна. Камінець із тенісний м’ячик, коли летить із шаленою швидкістю і звуком, здається гігантським.



        Попри те, що найнижча температура сягала +5 градусів, а вода в гірських річках — близько нуля, жоден із учасників групи не захворів.



Після реформ настав туристичний бум



         Гірські восьмиденні мандри команда завершила у Местії. Потрапили на День міста. На етнофестивалі безплатно пригощали різними випивками, сирними і м’ясними стравами. Хоча традиційна грузинська кухня не надто різноманітна, але ситна та смачна. Андрій каже, що більшість грузинів старшого віку огрядні, і розумієш чому.



         — Сподобалися хачапурі, острі та кубдарі. У Луцьку також популярні грузинські пекарні, поки були свіжі спогади, купив нашої випічки. Зрозумів, що кубдарі в Україні – це тільки пиріжок із м’ясом порівняно зі справжніми, – ділиться гастрономічними враженнями Андрій.



         У Местії чимало хостелів та готелів. Грузинська влада зробила дуже хорошу рекламу туристичному регіону. Забезпечила країну аеропортами, портами, дорогами, освітленням. Поліція гарантує безпеку. У кожному містечку є інформаційний центр. Дають консультації, де можна поселитися, прохарчуватися, погуляти, подивитися історичні пам’ятки. Роздають безплатно карти, контакти хостелів.



        Навіть у найвіддаленішому селі, де стоїть десять хат, вулиці освітлені і є смітники. Мало того, кожного ранку приїжджає новенький «Мерседес» забирати відходи.



        — Грузія – це країна, яка потопала в корупції, бандитизмі, бідності. Нова влада не дала високих зарплат, але вона відразу прибрала корупцію, очистила систему і вклала значні кошти в інфраструктуру, – запевняє луцький мандрівник.



        У Местії на кожній хаті висить табличка з пропозиціями житла, перевезення автомобілем, харчування. Хостел коштує близько 200 гривень із кухнею. Навіть у віддаленому селі, де кам’яним будинкам із вежами по 500–600 років, туристи знайшли невеличкий готель. Номер коштував 500 гривень із дворазовим харчуванням. Розрахований на європейських туристів.



       Андрій каже, що поїсти можна приблизно за ті ж гроші, що й у Луцьку. Ситний обід коштує 100 гривень. У Грузії майже всі страви м’ясні, з тіста, сиру і картоплі.



       — Був дуже здивований, що основний овоч, який вирощують у Сванетії, – це картопля. Тут більше нічого не росте. Що цікаво, у них немає колорадських жуків.



        Відфестиваливши у Местії, туристи подалися до узбережжя Чорного моря, де оселилися на території безплатного кемпінгу на прибережній смузі в невеличкому сосновому лісі. Пляж був зі специфічним чорним піском, обладнаний душем і туалетом. Задля економії коштів їжу готували самі.



        — Кожного ранку о сьомій годині жінки прибирають граблями пляж. Попри те, що він не є приватною власністю і абсолютно безплатний. Кемпінг відгороджений. Поряд працює магазинчик, де можна купити найпростіші продукти. Ми отоварювалися згущеним молоком, персиками і пивом. До речі, на морі великі солодкі персики коштують 20 гривень за кілограм, у Кутаїсі – вісім.



         У найстарішому місті Грузії — Кутаїсі — мандрівники жили в історичній частині біля храму Баграта, який збудували у 1003 році.



         — Будівля стоїть на одній із найвищих точок Кутаїсі. Вона була частково зруйнована, куполи обвалені. Відновили храм за часів президентства Саакашвілі. Зробили чудове освітлення. Всередині собору – середньовічний мінімалізм із голим камінням, є невеликий іконостас. Рушничків, як у нас, немає. Тут відчуваєш велич, атмосфера тисячоліття пронизує, – ділиться Андрій. — Хоча вражають і сучасні модерні споруди зі своїм архітектурним нестандартом.



         А ще чоловік розповідає: попри стереотип, що Грузія – країна виноробів, вони практично не бачили виноградників.



         — Можливо, вони зосереджені на сході країни в Алазанській долині. Домашнє вино пили, сподобалося. Заводське треба купувати або дуже дороге, або не купувати взагалі. Пиво несмачне. Казали, що в Батумі виготовляють класне пиво, але нам не вдалося його скуштувати.



         До речі, спиртогорілчані вироби майже всі українського виробництва. Не набагато дорожчі, як в Україні. Якість ковбас суттєво гірша. Овочів у продажу майже немає. Нещодавно й електроенергію у селах подавали суто у визначені години.



         Проте у 2009 — 2013 роках Грузія показала один із найбільших у світі темпів розвитку туристичного бізнесу. Кількість мандрівників у країні зросла більш як на 300 відсотків – із 1,5 мільйона до 5,4 мільйона осіб.



         Грузія – «Country of life» (Країна життя)! У таке гасло, що активно популяризують там, неможливо не повірити, – додає Андрій.


 



Група на старті, на задньому плані — місто Местія (1-й день подорожі).



Переправа через притоку річки Твібер (7-й день).


 


Аеропорт ім. Королеви Тамари, Местія. 1-й день



Під час привалу. 1-й день



Спуск на мотузці до річки. 2-й день



Льодовик Лєкзирь 3-й день



Долина в Сванетії



Край землі_підхід до перевалу Башиль_4-й день



Останні метри на підйомі на пер. Башиль



Останні приготування перед підйомом на перевал Башиль 4-й день



Перед спуском з л. Ірет 6-й день


 


 

Telegram Channel