За навчання – поки «двійки»
Відшуміло першовересневе свято. У всіх воно проходило по–різному. Шахтарський Нововолинськ, як завжди, був урочисто–піднесеним і охайним — скрізь виметено, причепурено, радують око квітучі клумби. Вже вдруге поспіль учні, педагоги, батьки ЗОШ №1 — колегіуму зібралися на новому спортивному майданчику зі штучним покриттям, який облаштовано зусиллями благодійного фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» та Нововолинської міської ради
Алла ЛІСОВА,
редактор відділу економіки газети «Волинь–нова»
Сучасна спортивна споруда стала окрасою не лише навчального закладу, а й усієї центральної частини міста. Та вже після її урочистого відкриття у минулому році відразу знайшлися охочі вигуляти на гарних кольорових доріжках своїх чотирилапих друзів, а любителі вечірніх забав веселяться на добре освітлених газонах. Звісно, ні одні, ні другі не потрудилися зібрати собачі «залишки», розбиті пляшки з–під спиртного, відходи їжі тощо. Це дуже обурило небайдужих мешканців міста, які через соцмережі сказали недбальцям своє «фе». Тому й на першому дзвонику мер міста у вітальному слові висловив школярам «невітальне» прохання: берегти громадське майно, не рвати волейбольну сітку та не ліпити жувальних гумок на бігові доріжки».
Ми хочем тиші, хочем храмів,
Ми хочем музики й садів.
А всі залежимо від хамів,
Від хрунів, хряків і царів…
Не інакше як ганебним можна назвати відзначення посвяти у студенти в парку КПІ імені Ігоря Сікорського вчорашніми випускниками, про що повідомили майже всі канали телебачення. «Швидкі» забирали надто сп’янілих юнаків і дівчат, патрулі приймали заяви про поцуплені айфони, скрізь — купи сміття, порожніх пляшок з–під алкоголю, катання на вкрадених у супермаркетах візках… І, на жаль, так святкували не кілька студентів.
Дві колежанки, які відправили своїх чад на навчання у престижні вузи Львова та Києва, розповідали, що у всій вступній кампанії найскладніше було… знайти квартири. Вони з жахом і обуренням змальовували наші гуртожитські кімнати, де ще кілька років тому був нібито зроблений євроремонт. Натомість студмістечка у сусідній Польщі, куди пішло немало українських абітурієнтів, мають досить-таки пристойний вигляд. От і думаймо: чому у них порядок, яким не перестаємо захоплюватися, а у нас «совок», і як у найгіршого нечупари.
А чим пояснити парадокси у міжнародних пунктах переходу? Коли українці стоять у черзі з нашого боку кордону, не сушать собі голову тим, де подіти використаний стаканчик з–під кави або лушпиння від соняшникового насіння (варто лише пройти узбіччям дороги). А от на польській стороні таке — зась, можуть оштрафувати. От вам і демократія! Як кажуть, вчимося, вчимося — а в щоденнику лише «двійки». Дивимося на Європу, прагнемо переймати в неї досвід — а результат слабенький.
Багато зараз говорять про реформи в освіті, зокрема про концепцію «Нова українська школа», яка буде побудована на восьми основних компонентах, що необхідні кожній людині для особистого становлення, розвитку та активного громадянства. З–поміж інших — соціальної адаптації та зайнятості, спілкування рідною та іноземними мовами, математичної компетентності, ініціативності та підприємницьких навиків — значиться загальнокультурна грамотність та здатність до самовираження. Мова йде про наскрізний процес виховання, який формує цінності. Як на мене, він чи не найважливіший. Бо часто складається враження, що розуму в нас ніби вистачає, а от культури малувато.
І вже можна знайти багато аж надто оптимістично–піднесених відгуків про те, яку гарну концепцію в нас запроваджують: мовляв, у такій школі «вчитись і працювати буде приємно, почесно та перспективно». Але, може, будемо хвалитися, коли матимемо результат? А поки що, напевно, краще промовчати.
Тому процитую на закінчення Ліну Костенко:
Ми хочем тиші, хочем храмів,
Ми хочем музики й садів.
А всі залежимо від хамів,
Від хрунів, хряків і царів…
