Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
По чім тепер совість і правда?

Волинь-нова

По чім тепер совість і правда?

Учора був День пам’яті українських журналістів. Сьогодні поминаємо засновника «Української правди» Георгія Гонгадзе, викраденого і вбитого 17 років тому. А завтра? Завтра можуть бути «відспівані» в Україні друковані засоби масової інформації — газети, які нікому не продалися

Галина СВІТЛІКОВСЬКА,
заступник головного редактора газети «Волинь–нова»

—А ви тепер під ким будете ходити? — питав колега, колишній однокурсник, нині редактор столичного видання, довідавшись, що «Волинь» стала на шлях роздержавлення.
— Під Богом, — відповіла йому. Бо в теперішніх умовах редакційні колективи, які хочуть залишатися незалежними від грошових мішків, тільки на Всевишнього й можуть покладатися.
Приналежність медіа до різних олігархічних кланів робить журналістів розрізненою масою людей, які змушені забувати про професійну солідарність, спільні «цехові» інтереси. І навіть коли організовуємо традиційні заходи, приурочені до дат і подій, коли звертаємося з вимогами гарантувати працівникам засобів масової інформації безпеку і право на безперешкодну діяльність, то це має вигляд непереконливої формальності. Так, ніби збираємось для того, аби хтось поставив галочку — «проведено». Тому ніхто в державі особливо й не дослухається до голосу представників так званої «четвертої влади», та й у суспільстві знижується рівень довіри до нашого брата.
Сумно констатувати це, маючи 40 років журналістського стажу. Та водночас я розумію сьогодні, що мені дуже пощастило у професійній діяльності, бо у «Волині» ніколи не було заборонених тем, намагання комусь догодити, бо називається газета незалежною не для красного слівця. Але, як видно, сьогодні такі видання, де журналістам можна не торгувати совістю й правдою, владі не потрібні. Тому й робиться все, щоб вони не змогли вижити в умовах теперішнього дикого медіа–ринку. Високі ціни на папір, друк, непомірні монопольні тарифи на доставку газет — усе це вбиває друковані засоби масової інформації, які не мають господарів–олігархів.

Сьогодні непродажна журналістика не приносить великих доходів, за принципову позицію і критичні публікації ніхто не дякує, зате сумління не гризе.

І все ж маємо єдину і важливу перевагу: можемо чесно дивитися читачам в очі. Так, сьогодні непродажна журналістика не приносить великих доходів, за принципову позицію і критичні публікації ніхто не дякує, зате сумління не гризе.
Так, наша професія нерідко пов’язана з ризиком і навіть загрозою для життя, але ми зробили цей вибір свідомо. Журналістський мартиролог свідчить, що з часу здобуття Україною незалежності через професійну діяльність загинуло понад 70 працівників засобів масової інформації.
Багато резонансних убивств досі не розслідувані, винні не покарані. Із здивуванням нещодавно довідалася, що існує навіть Міжнародний день припинення безкарності за злочини проти журналістів — 2 листопада. З цього приводу планують організувати слухання у парламенті. Але, здається, захід допоможе нам, як мертвому компрес, бо можновладцям в Україні не до проблем із безпекою і правами працівників медіа. А от видимість турботи про представників ЗМІ буде створено.
Підтвердженням позірного вболівання є і те, що кількість проваджень, відкритих за статтею 171 ККУ «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів», останніми роками зростає, а кількість справ, які доходять до суду, зменшується. За даними Генеральної прокуратури, у 2015 році було зареєстровано 120 таких кримінальних проваджень, у 2016–му — 176, за січень–липень 2017 — 113 проваджень. Але до суду дійшли у 2015 році лише 13 справ, у 2016 – 12 і за 6 місяців 2017–го – всього три. Очевидний дисбаланс між масштабами протидії діяльності журналістів та реагуванням на це з боку правоохоронних структур.
В Україні є чимало громадських організацій, які декларують своїм основним завданням захист свободи слова в Україні, моніторять випадки обмеження доступу до інформації, фіксують випадки погроз на адресу журналістів, але нерідко за цим стоїть банальне бажання відзвітуватися перед грантодавцями. На жаль, реально впливу на ситуацію вони не мають.
Тож розраховувати на когось нема підстав. Мусимо покладатися на свої сили, професіоналізм, а ще — на підтримку тих, для кого працюємо, хто нас читає, передплачує. Спасибі вам за це!

 

Telegram Channel