Подарунок для мами від сина-вихованця
Волинянин Сергій Сіжук – один із трьох на курсі, хто удостоївся фотографії на фоні прапора Національної академії Cухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного
Катерина ЗУБЧУК
Позавчора в редакцію «Волині-нової» зайшла Марія Прус із села Сьомаки Луцького району. Про цю жінку наша газета розповідала торік у сторінці «Любить! Не любить»: подружжя Прусів виростило трьох рідних доньок і замінило батьків для десяти чужих дітей. Жінка поділилася радістю:
Курсант Сергій Сіжук нагороджений за сумлінне виконання службових обов’язків, зразкову військову дисципліну, особисту взірцевість, вагомий внесок у зміцнення обороноздатності України.
— Ось який подарунок одержала я «Новою поштою» від свого Сергійка, який навчається у Львові — в Національній академії Cухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, — сказала і показала взятий у рамочку фотознімок, з якого дивився мужній юнак — другокурсник академії.
Марія Антонівна, очі якої світилися радістю, додала:
— Сергій — один із трьох на курсі, хто удостоївся честі сфотографуватися на фоні прапора навчального закладу.
Це засвідчують і рядки на звороті світлини про те, що курсант Сергій Сіжук нагороджений за сумлінне виконання службових обов’язків, зразкову військову дисципліну, особисту взірцевість, вагомий внесок у зміцнення обороноздатності України та з нагоди Дня танкіста.
Жінка пригадала, як у 2005 році вони з чоловіком узяли з Люблинецької школи-інтернату, що у Ковельському районі, Сергійка і його сестричок — Світлану та Наталію. Показала знімок, на якому він ще зовсім дитина. А що змалку хотів бути військовим, то про це свідчить і світлина, на якій він — у форменому кашкеті, взятому «напрокат».
— А на цьому знімку, — каже Марія Антонівна, показуючи інші світлини, — Сергійко, вже трохи старший, сфотографований у церковному одязі, — впродовж кількох років він прислужував у храмі села Сьомаки. А таким він був ліцеїстом.
…Тішиться жінка, що старанним, добрим, сумлінним виріс її Сергій. Чекає канікул, щоб приїхав у гості. І при кожній нагоді сама відвідує сина. У перерві між зустрічами — телефонні розмови. Тепло на душі від почутого «Мамо…»
Збулася мрія про професію військового.
Таким був Сергійко, коли його взяли Пруси у дитячий будинок сімейного типу.
Впродовж кількох років хлопчик прислужував у храмі села Сьомаки.
