На наших шахтах можна ставити хрест?

Алла ЛІСОВА

У порту «Південний» помпезно зустрічали 62 тисячі тонн американського антрациту: під камери, з чиновниками, що вишикувалися у шеренгу, під виконання Державного гімну. Прибуття до українського берега пенсильванського вугілля привітав навіть Президент Петро Порошенко. Згідно з домовленістю, Україна має отримати його
700 тисяч тонн. Постачання газового вугілля українцям презентували як неймовірне досягнення чинної влади у сфері енергетичної безпеки. Та чи варто бити в литаври?
Якби не ситуація у вугільній промисловості, можна було б тільки порадіти: маємо надійних друзів, які підставляють плече, і не лише в оборонній сфері. Однак фахівці, обізнані у питаннях енергоринку, висловили здивування: це зовсім недешево, тому причин для тріумфу не так вже й багато. Американський антрацит купили за ціною 113 (!) доларів за тонну – це вище, ніж інше закордонне, наприклад, південноафриканське паливо, не кажучи про добуте в Україні. Прийнявши їхнє вугілля, ми, безперечно, підтримали тамтешнього шахтаря, їхню економіку. А як жити нашим підприємствам?

Ціною великих спільних зусиль торік вдалося вписати в Держбюджет цифру 150 мільйонів гривень на добудову шахти №10, готовність якої становить більше 80 відсотків. А не отримали навіть половини цієї суми. От вам і головний фінансовий документ!

Стосовно волинських шахт, вони кілька останніх років ледь животіють. Гірників лякають то скороченням, то реструктуризацією (а це не що інше, як закриття), то консервацією (тимчасова зупинка робіт)… На 2017 рік ДП «Волиньвугілля» мало завдання видобути 340 тисяч тонн, але за 8 місяців поточного року цифра склала всього
74,6 тисячі тонн – 40,6 відсотка від плану. До відповідного періоду минулого року з волинських шахт надійшло вугілля на 57,5 тисячі тонн менше. На перспективній «Бужанській» замість однієї тисячі тонн, як передбачалося, видають на-гора всього 150… Як кажуть, без коментарів.
На одній із нарад голова облдержадміністрації Володимир Гунчик сказав, що «Волиньвугілля» в такому вигляді, коли державне підприємство опікає всього «півтори шахти», які вже зараз де-факто є банкротами, існувати не може. Натомість варто створити шахтоуправління, структурним підрозділом якого стане нова копальня №10. Для пуску її першої лави, на думку губернатора, в Держбюджеті на наступний рік необхідно передбачити 650 мільйонів гривень. І дорікнув шахтарям, що досі не провели структурних змін з метою ліквідації цієї надбудови. Але, очевидно, реорганізація повинна проводитися під егідою міністерства, тим паче, що пропозиції з Нововолинська подали ще рік тому. А що цього не сталося, то, безумовно, комусь вигідно, аби все було в такому підвішеному й незрозумілому стані.
Надії покладали на колегію профільного міністерства, де гірники звітували про вісім місяців роботи. На жаль, жодної оптимістичної інформації на ній не прозвучало ні щодо завершення будівництва «десятки», ні щодо подальшого функціонування діючих шахт. Держава не вважає за потрібне виділяти на них кошти.
У зв’язку з цим депутати Верховної Ради — члени Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики, ядерної безпеки направили прем’єр-міністру України Володимиру Гройсману звернення щодо нагальної необхідності подолати кризовий стан державних вугільних підприємств. У
ньому вказується на те, що вітчизняна вугільна промисловість опинилася у критичній ситуації, яка може викликати негативні економічні та соціальні наслідки. Дефіцит коштів на шахтах та необґрунтоване зменшення держпідтримки галузі за всіма програмами призвело до зриву виконання завдань із підготовки запасів та ведення очисних вибоїв, проведення гірничих виробок, зростання заборгованості та неможливості отримати в повному обсязі зарплату, а відтак — до поглиблення соціальної напруги й протестних настроїв у колективах. Як наслідок, українські держпідприємства за три роки не видобули близько 5(!) міль-йонів тонн вугілля на суму майже 3 мільярди гривень. Ситуація погіршується через значну зношеність основних фондів підземок. Працівники не забезпечуються засобами колективного та індивідуального захисту. На кінець серпня 2017-го борги із зарплати за 2015—2017 роки становили більш як 300 міль-йонів. Потребує змін Закон «Про Державний бюджет України» на 2017-й в частині збільшення видатків майже на 900 мільйонів гривень.
Але найгірше те, що в проекті бюджету на наступний рік та проекті прогнозу на 2018—2020 роки для вугільної галузі передбачено лише дві програми: «Реструктуризація вугільної та торфодобувної промисловості» та «Гірничорятувальні заходи на вугледобувних підприємствах». На решту, в тому числі на «часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції», держпідтримки немає, а на «будівництво шахти №10 «Нововолинська» записано всього 10 мільйонів. Незважаючи на те, що ця копальня — єдина, що будується в Україні і має 30 мільйонів тонн покладів газоносного вугілля.
Народні депутати відкрито заявляють, що це є згубним для всіх наших шахт і неодмінно приведе до їхнього краху. Тому пропонують передбачити необхідні обсяги фінансування (на будівництво «десятки» вимагають закласти 600 мільйонів) й провести зустріч керівників відповідних урядових установ з головами ОДА, представниками профспілок та адміністрацій шахт із метою визначення шляхів подолання кризи у вугільній галузі.
Але чи дасть це результат? Як відомо, ціною великих спільних зусиль торік вдалося вписати в Держбюджет цифру
150 мільйонів гривень на добудову шахти №10, готовність якої становить більше 80 відсотків. А не отримали навіть половини цієї суми. От вам і головний фінансовий документ! А про інші вугільні підприємства краю, як кажуть, нічого й говорити.
Тим часом Україна везе вугілля з-за кордону, бо своє, нібито, не таке. Про сумнозвісну формулу «Роттердам+», яку запровадили з ініціативи НКРЄКП під гаслом енергонезалежності від окупованих територій, вже багато сказано. У ній за основу взяли ціну за тонну вугілля в порту Роттердама, а це близько 80 доларів, плюс вартість доставки ще в межах 10. І це все одно виходило дешевше за американське. До слова, вітчизняне паливо нам раніше обходилось близько 50 доларів за тонну. Тому як тільки вугілля в країні стало дефіцитним, відповідно до його світової вартості та роттердамської формули підняли й тарифи на електрику. Звісно, це потягнуло за собою й зростання цін на транспорт, продукти, всі послуги. Невідомо, чи втримаються тарифи після розрахунків за американське паливо.
Наступальну позицію у відстоюванні волинського вугільного регіону зайняв народний депутат Ігор Гузь. Він вважає, що залишилося зовсім небагато, аби завершити єдину в Україні шахту, яка розташована на його виборчому окрузі. «Але сьогодні міністр Ігор Насалик плачеться, що в Україні не вистачає вугілля марки «Г» — газоносного. Проте у нас є своє вугілля. І я буду воювати, щоб шахту добудували. Бо у влади немає політичної волі, щоб це зробити», — стверджує народний депутат. І застерігає, що в іншому випадку він готовий очолити мирні протести шахтарів.