Прощальний помах рушникових крил
Сумна звістка надійшла із Овадного. В останній вересневий ранок зупинилося серце Галини Махонюк, майстрині-вишивальниці, чиї неповторні рушники полетіли над світом, возвеличуючи красу Волині й України
Валентина ШТИНЬКО,
заслужений журналіст України
Ще якихось три тижні тому на презентації посмертної книги брата Анатолія Махонюка «Зірка пливе до світанку» тримала її за руку, боячись запитати про самопочуття, а вона випередила мене:
— Тяжко. Але мусила приїхати, бо як же інакше? Запросили людей, а самі б не приїхали… Толя такого б не зрозумів…
На жаль, хвороба на таланти не зважає. Першою пішла Світлана, вісім років тому. Галинка журилася: як же вона тепер, із одним крилом?
Поряд стояв і поглядом підтримував доньку посивілий батько.
Аби було зрозуміло читачам, які нічого не знають про родину Махонюків (хоча таких, віриться, не так і багато), нагадаємо, що Бог послав їм чотирьох дітей, а з ними й непрості випробування: через важку недугу троє дочок і син опинилися в інвалідних візках. Батьки мужньо несли цей хрест і все робили для того, аби їхні діти не були замкнуті бідою у чотирьох стінах. Син Анатолій став поетом, членом Національної спілки письменників України, лауреатом обласної літературно-мистецької премії «Надія», автором десятка книг для дорослих і дітей. А сестри–близнючки Світлана та Галина — знаними вишивальницями. Їхня персональна виставка «Нев’янучий сад», яка відбулася 2005 року в залах Волинського краєзнавчого музею, стала однією з найвизначніших подій мистецького життя краю. Сестри народилися 31 травня 1964 року в селі Омеляна, що на Рівненщині. Незабаром родина перебралася до Овадного Володимир-Волинського району, де мешкає дотепер.
На жаль, хвороба на таланти не зважає. Першою пішла Світлана, вісім років тому. Галинка журилася: як же вона тепер, із одним крилом? Адже свої неповторні рушники, біля яких тамували подих навіть досвідчені майстрині, дівчата вишивали одночасно, кожна зі своєї сторони. А результат був неперевершений у своїй неділимій цілісності.
Анатолій же на смерть сестри відгукнувся циклом пронизливо-болючих верлібрів. Ось один із них: «Дихає в спину порожнеча по ліву руку, де сиділа Світлана»…
Чи то Світлані було на небесах надто самотньо, чи туга й біль підштовхували брата, але торік навесні, саме як цвіли в Овадному бузки, й Анатолій попрощався із земним життям. Згадувана вже книжка верлібрів була дарунком братові й синові до 55-річчя, даниною пам’яті від сестер і батьків. Шкода, що її наклад — всього лиш 300 примірників.
Презентація відбулася в обласній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки 11 вересня, Галина Петрівна коротко, але тепло подякувала всім, хто прийшов того дня на гостину (вони з татом щиро пригощали присутніх сливами та яблуками зі свого саду), а 30-го і її душа крізь осінній туман полетіла вслід за сестрою і братом. Сумна новина приголомшила, а рука несамохіть потяглася до розкішного кольорового буклета, виданого за матеріалами виставки вишиваних рушників сестер Галини та Світлани Махонюк «Нев’янучий сад» із прекрасними світлинами фотомайстра Віктора Чухрая, передмовою мистецтвознавця Зої Навроцької та віршами Анатолія Махонюка. Гріють душу не тільки розмаїті бездоганні візерунки, виконані різними техніками червоними й чорними барвами, а й промовисті назви рушників, кожен з яких — висока поезія, писана обіруч голкою на полотні: «Дотик осені», «Моє Полісся», «Колискова», «Бабине літо», «Солов’їна пісня», «Хвилі Світязя», «І слава, і воля», «Вечорниці», «Ще треті півні не співали» — всього близько сотні. Неоціненний талант, гідний подиву, захоплення і поваги. На жаль, за життя не оцінений.
Редакція газети «Волинь-нова», автор цих рядків висловлюють глибокий жаль і співчуття батькам, сестрі Людмилі, родині й друзям з приводу передчасної смерті талановитої волинянки
Галини Петрівни
МАХОНЮК.
Хай душа її знайде прихисток у Небесних оселях, а рідна земля прийме в обійми зболене тіло. Вічна пам’ять.
Світлій пам’яті
Галини Махонюк
Галина УШАКОВА
Схилили рушники свої голівки,
І руки, наче у молитві, склали.
Ну як же ми без тебе тут, Галинко?
Лишила нас в скорботі і печалі.
Нитки червоні й білі – почорніли,
А чорні – наче золотими стали.
Душа твоя у небеса злетіла,
Пробувши на землі до болю мало.
Та більше жити не було вже сили,
Земна дорога обірвалась зрання,
А рушники, мов лебеді злетіли,
Тобі принесли славу і визнання.
Не лиш тобі, а і сестрі Світлані –
Ви стільки років разом вишивали!
В узорах ваших – голуби кохання,
І небо в зорях, квіти оживали.
Галиночко, Світлано, Анатолій!
Ми на землі вас не забудем вічно.
Перемогли ви і недугу, й болі,
І запалили незгасимі свічі…
с. Затурці Локачинського району.
Сестринські руки вишивали долю...
Світлана та Галина Махонюк.
