Три любові Арсена Річинського
Арсен Васильович народився у 1892 році в селі Тетільківці Кременецького повіту Волинської губернії (нині — Тернопільська область) у сім’ї священика. Він був здібним лікарем, істориком, краєзнавцем, культурологом, церковним композитором, громадським діячем, релігієзнавцем, пластуном, боровся за українізацію православних богослужінь, захищав автокефалію Української православної церкви, видавав журнали, читав лекції з українознавства
Богдан Янович,
науковий співробітник Володимир–Волинського історичного музею
Непроста доля Арсена Річинського звела його з трьома жінками. Першою дружиною була уродженка Шепетівки Лідія Віленська. З нею він не мав дітей і розлучився. На жінку було покладено церковну покуту і шість років заборонено виходити заміж.
З нею, вчителькою за фахом, лікар познайомився у місті Ізяславі — саме там Ніна переховувала його на горищі будинку, де жила.
Вірною супутницею у житті нашого земляка була Ніна Прокопович — донька православного священика Павла Прокоповича, уродженка села Тростянець Ківерцівського району. З нею, вчителькою за фахом, лікар познайомився у місті Ізяславі — саме там Ніна переховувала його на горищі будинку, де жила. А в майбутньому Арсен Річинський, якого переслідувала радянська влада, став її чоловіком. У 1921 році Арсен і Ніна одружилися в Тростянці, а в 1922-му подружжя оселилося у Володимирі–Волинському (їхній будинок зберігся донині).
Арсен займався лікарською практикою. Ніна Річинська очолювала «Союз українок». У Володимирі народилися їхні доньки Ярослава і Людмила. У 1939 році, з приходом на Волинь радянської влади, Арсена Річинського арештували, відправили відбувати покарання у Казахстан — там він працював лікарем–гінекологом, друкував наукові статті у медичних журналах. Перебувала з ним на засланні і Ніна з малолітніми доньками. Щоб вижити, ув’язненим доводилося не раз украсти жменьку зерна чи капустину, але пані Річинська як глибоковіруюча людина не могла взяти чужого. Хтось доніс табірному начальству про крадіжки, і всі думали, що це зробила Ніна Павлівна. Подруги перестали спілкуватися з нею. Для жінки то була велика душевна травма. І ось однієї ночі їй приснилася Мати Божа, яка огорнула її з дітьми своїм омофором. Наступного дня виселенки прийшли до неї зі сльозами і проханням вибачити: виявилося, що вона не винувата, донесла інша жінка. Ніна всім вибачила.
Але саме в Казахстані її чоловік, тоді вже 53-літній лікар, зустрів своє третє кохання — він зблизився з ув’язненою, яка народила від нього хлопчика Віктора. Вийшовши на волю, жінка здала його в дитбудинок в Росії, але Річинські дитину там не залишили. Ніна Павлівна прийняла Віктора як рідного сина, виховувала разом зі своїми доньками. Юнак закінчив Володимир–Волинське профтехучилище. Ніна Річинська — донька священика, набожна й інтелігентна людина — пробачила Арсенові зраду, вона розуміла, що позашлюбний син її чоловіка — ні в чому не винна дитина. Не кожна жінка здатна на таке. Сьогодні Віктор Север’янов — уже старший чоловік (він носить прізвище матері), має сім’ю, мешкає в Кам’янці–Подільському, але про прийомну маму Ніну Річинську згадує з ніжністю. Як мовиться, не та мати, яка народила, а та, яка виховала. Його син Олексій узяв прізвище діда – Річинський.
Арсен Васильович помер у Казахстані в 1956 році і був перепохований в Україні вже в часи незалежності. Ніні Річинській судилося побачити Україну самостійною державою – вона прожила 93 роки. Місцевий краєзнавець Анатолій Пісоцький спілкувався з нею. Уже старенькою Ніна Павлівна сіла за фортепіано і заграла чудову мелодію, сказавши: «Цю музику Арсен написав для мене, бо він кохав мене по–справжньому».
