Про добрі справи нововолинців знають і в Канаді
Допомогти ближньому — таке кредо Нововолинського осередку Суспільної служби України, який очолює жінка неспокійної вдачі та щирого серця Марія Карпінська. Як працює організація, що вдалося зробити та які завдання перед нею поставлені на недавно проведеному в Києві Світовому конгресі українців, делегатом котрого вона була, – у нашій розмові
Роксолана ВИШНЕВИЧ
—Чому саме я потрапила на цей форум? – перепитує Марія Олексіївна. – Цього року якраз минає 125–річчя, відколи українці, шукаючи кращої долі, поселилися в Канаді. З того часу там виросло кілька поколінь, але рідну мову, культуру не забули, а передавали та примножували. Українці на чужині, яка їх прихистила, показали приклад працелюбства та людяності. Словом і ділом підтримували своїх земляків і прагнули незалежності рідної держави. Саме там 50 літ тому були створені Світовий конгрес українців та Суспільна служба, а 25 років тому вона почала діяти в Україні, в тому числі і в нашому місті.
— У Нововолинську Суспільна служба організовувала чимало просвітницько–патріотичних заходів разом із Союзом українок.
За сприяння нашої служби здобули фах економіста, педагога, художника-іконописця та священнослужителя шість юнаків і дівчат міста.
— Спочатку небайдуже до суспільних процесів жіноцтво об’єдналося й створило міський осередок Союзу українок. Це був цікавий період високої громадянської активності. Біля витоків організації стояли Ольга Кириченко, Марія Рябченюк, Єва Погребська, Марія Цікра, Галина Ликова, Ольга Островська, Надія Войтюк, Галина Слабік, Марія Заремба. Згодом осередок очолила Ореста Охримович. Багато праці доклала Надія Бєльська. В ту пору союзянки ставили перед собою чимало завдань, в тому числі й благодійницького характеру. Так вийшло, що я, медсестра за фахом, узялася за цей напрямок роботи. Тоді нам вдалося вперше забезпечити інвалідів міста безплатними індивідуальними візками, милицями, ходулями, іншими речами першої необхідності. Такий активний початок спонукав уже до створення ще однієї організації – Суспільної служби, до речі, єдиної на Волині й понині.
— Пік її діяльності припав на нелегкі часи для людей малозабезпечених та неповносправних. Як вам вдавалося проводити стільки потрібних для міста заходів?
— Справді, за більш як двадцять років зробили чимало. Організували клуб інвалідів «Берегиня», котрий очолює мужня і мудра жінка Лариса Шиманська. Там відбуваються зустрічі, виставки, ярмарки, в яких безпосередню участь беруть фізично неповносправні, але не позбавлені творчості та сили волі нововолинці. Тривалий час вагомо підтримуємо знедолених людей у їдальні безкоштовних обідів. Такі ж готували для пацієнтів християнського медико–реабілітаційного центру, в якому проходять безплатну реабілітацію чимало хворих. Щорічно утримуємо кількох стипендіатів із малозабезпечених сімей. З гордістю можна сказати, що за сприяння нашої служби здобули фах економіста, педагога, художника–іконописця та священнослужителя шість юнаків і дівчат міста.
— Знаю, що до вас горнуться ті, хто волею долі приречений на інвалідність, та інші соціально незахищені категорії громадян.
— Деякі з них роками нікуди не виходили з дому. Через нашу організацію для декого взагалі, можна сказати, відкрився світ. До слова, у нас діє служба самодопомоги матерів, які виховують дітей–інвалідів. Вони мають можливість отримати не лише практичні поради, а й моральну підтримку: відзначити разом свята, поспілкуватися. Ми також опікувалися вояками ОУН – УПА, ветеранами війни. У холодні зимові дні в нас діє пункт обігріву.
— Маріє Олексіївно, зараз нелегко, напевно, організувати ті ж безкоштовні обіди, якісь заходи. Хто допомагає?
— Наш контингент: одинокі, немічні, психічно хворі. Багато років харчувалися діти з бідних сімей, є й переселенці з Донбасу. Це вдається робити завдяки українському проекту «Благодійна їдальня», звідки надходить частина коштів на продукти. Однак їх недостатньо. Тому звертаємося до тих, хто матеріально забезпечений і великодушний. Допомогу надають меценати: народний депутат Ігор Гузь, директор ТзОВ «П’ятидні» Валерій Діброва, директори підприємств «Нововолинський олійний завод» Вікторія Бубела та ТзОВ «Імперія жирів» Василь Рубчук. Щиро вдячні посестрам Марїі Богун, Любові Курило, Оксані Романишин, Катерині Модік, Стефанії Вовченко, які допомагають куховарити. Окреме спасибі директору Нововолинського центру професійно–технічної освіти Валентині Приступі, котра направляє практикантів на допомогу.
— Міська влада теж не стоїть осторонь і сприяє вашій роботі?
— На Шахтарському мікрорайоні, якраз навпроти Свято–Духівського собору, нам виділили гарне, просторе приміщення, яке своїми силами облаштували. Щорічно міські депутати приймають рішення про надання нам пільг у сплаті за його оренду, за прибудинкову територію, водопостачання. Все решта обслуговуємо самостійно. В такому ж напрямку працюватимемо й надалі.
— Маріє Олексіївно, ще в 2005 році вас нагороджено орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня. Тепер ви знову відзначені?
За багаторічну плідну благодійну працю для добра соціально незахищених громадян України, її спільноти та добра організації отримала грамоту Світової ради Суспільної служби, головою якої є Ірина Ващук (Торонто, Канада), та Світового конгресу українців. Та чи варто на цьому акцентувати увагу? Важливо, що поціноване місто Нововолинськ. Завдяки добрим справам, які робимо, його знають у світі. А для мене головне – гарне слово від людей, вдячна усмішка тих, хто потрапив у складні життєві обставини.
