Як ми у Луцьку розшукували валідатори «за мільйон»

Євгенія СОМОВА

Уранці всі кудись поспішають. Громадський транспорт переповнений. Втекла маршрутка, але під’їхав тролейбус. Набитий по зав’язку. Але ж зайти треба. Пробую втиснутися. Ззаду підштовхує якийсь чоловік. Певне, теж запізнюється. З його допомогою потрапляю до салону. Зупинку їду, стоячи на східцях, як то кажуть, на одній нозі. Другу ніде поставити. Усюди чиїсь ноги, лікті. Доводиться остерігатися, аби не отримати по носі від тих, хто стоїть на сходинку вище. «Ху–х!» — нарешті трохи полегшало. На зупинці біля Центрального ринку частина людей виходить. Можна піднятися.

Коли багато людей, не встигаєш усіх обілечувати і зараз, а з валідаторами було ще гірше, — розповідав кондуктор Вадим Ткачук. — Поки видавав кілька квитків — півсалону виходило, не заплативши. До того ж прилади не могли працювати у безперебійному режимі. Їм необхідний час на перезавантаження. «Виб’єш» квиток — чекаєш 5 хвилин, поки апарат знову буде готовий видати.

— Беремо квитки, — доноситься з «хвоста» тролейбуса.
Пасажири не дуже реагують. Одні передають гроші, інші чекають, доки кондуктор підійде. Нарешті жінка із сумкою на шиї добирається до переднього майданчика.
— Де ваш валідатор? — запитую.
— А він вам треба? — кидає роздратовано.
Мені то не дуже, а ось місту і підприємству електротранспорту таки потрібен. Принаймні так переконували журналістів, коли запроваджували валідатори — пристрої, подібні до мініатюрних терміналів безготівкового обслуговування. Встановлення їх передбачала автоматизована система оплати проїзду (АСОП), яку почали запроваджувати у Луцьку в березні цього року. Вона мала б забезпечити зручну і швидку оплату та контроль проїзду, скорочення часу затримки транспорту на зупинках й облік пасажирів. Нововведення дало б змогу підвищити прибутковість підприємства електротранспорту й оцінити обгрунтованість тарифів. Коштувала автоматизована система більше трьох мільйонів гривень. Луцьке підприємство електротранспорту з огляду на всі плюси АСОП узялося впроваджувати її. Закупили GPS–навігатори, систему сповіщення та 60 валідаторів, заплативши мільйон гривень авансу. Планувалося, що процес відбуватиметься у три етапи. На першому кондуктори видаватимуть квитки з допомогою переносних валідаторів і трьох видів карток. На другому і третьому передбачався безготівковий розрахунок. Проїзд лучани мали оплачувати вже самі через валідатори карткою будь–якого банку. Але до цього не дійшло. Кондуктори, які видавали електронні квитки і паралельно паперові, почали нарікати на незручності.
— Важко було працювати з валідаторами, особливо в час пік. Коли багато людей, не встигаєш усіх обілечувати і зараз, а з валідаторами було ще гірше, — розповідав кондуктор Вадим Ткачук. — Поки видавав кілька квитків — півсалону виходило, не заплативши. До того ж прилади не могли працювати у безперебійному режимі. Їм необхідний час на перезавантаження. «Виб’єш» квиток — чекаєш 5 хвилин, поки апарат знову буде готовий видати.
— Той, хто придумав ті валідатори, хай би сам спробував працювати з ними, поносив на шиї хоча б зміну, — каже пані Антоніна, кондуктор з 11–річним стажем. — Вони ж тяжкі, важать майже кілограм. Їх часто заклинювало, ламалися, бо корпус пластмасовий, делікатний. Треба обережно вставляти у них касову стрічку. І ми сказали, що не працюватимемо з ними. А якби були стаціонарні і від нас забрали паперові квитки, то не відмовлялися б.
Попри незручності, ускладнення процесу видачі квитків, валідатори дали певний результат — на третину збільшилася виручка підприємства електротранспорту. Але досягнення цивілізації, як називала влада електронні пристрої обліку, через три місяці роботи все-таки відправили на склад. Тим часом АСОП успішно діє в європейських країнах і в Україні, зокрема у Житомирі, Білій Церкві, Тернополі, досвід якого переймали лучани. То невже місто відмовиться від неї? З таким запитанням ми звернулися до секретаря Луцької міськради, виконувача обов’язків голови Григорія Пустовіта. За його словами, новація не запрацювала повноцінно, бо не з того почали її запроваджувати. Електронний квиток на проїзд, який був «революцією» ще торік, зараз не відповідає вимогам часу.
— Ручні валідатори — це викинуті на вітер гроші, — каже Григорій Олександрович. — Вони себе не виправдали. Можна було їх не запроваджувати. Валідатори у транспорті повинні бути стаціонарними. Переносні незручні. Тому й поставили завдання переробити їх на систему для контролю пасажиропотоку. Від автоматизованої системи оплати проїзду ми не відмовилися. Її призупинили, щоб сформувати власну концепцію. Роботу над нею завершимо найближчим часом. Ми хочемо створити електронну картку лучанина. Але це не буде лише проїзний квиток. Вона буде багатофункціональна. Через неї оплачуватиметься і проїзд в електротранспорті, і департамент соціальної політики та управління охорони здоров’я проводитимуть виплати. Вона робитиметься з перспективою того, що будуть додаватися нові функції, матиме резерв для їхнього нарощування. Ми хочемо піти далі Тернополя, не обмежувати картку лучанина лише функцією електронного квитка. Щоб не було так, що встановили валідатори, випустили картки, а потім думаємо, як поміняти їх. Краще відразу зробити картку лучанина багатофункціональною, щоб валідатори реагували на неї і на звичайні — пенсійні, кредитні, зарплатні, студентські чи учнівські посвідчення.
Зазначимо, що є відповідний закон України про впровадження в міському громадському транспорті системи АСОП. Міста мають право обирати схему її роботи відповідно до власної структури і потреб. Луцьк шукає свій шлях. Тож експеримент із переносними валідаторами можна було б вважати більше досвідом (хай і негативним), ніж помилкою, якби не одне «але»: чому за прорахунки влади і керівництва підприємства електротранспорту повинні розраховуватися лучани, платники податків? До речі, не вперше. Згадаємо хоча б автобуси «Богдан», закуплені по лізингу, що зараз гниють на стоянці. Не хочеться, щоб і з розрекламованого проекту вийшов великий пшик.