Старша сержантка Борщук і зенітку вміє навести – і борщ солдатам зварити (фото)

У начальника продовольчого складу старшого сержанта Наталії Борщук відданість Україні та вірність військовій присязі, з якими вирушала в зону проведення АТО, поєднані із 22-річним досвідом служби в Збройних Силах України, повідомляє прес-служба 14-ї окремої механізованої бригади. 

Розпочинала військову службу Наталія Петрівна в Славуті, в 2004 році перейшла служити в зенітний ракетний полк, який дислокувався у Володимирі-Волинському. А в 2012 – в 51 окрему механізовану бригаду, на базі якої було сформовано 14 окрему механізовану бригаду. 

У недалекому минулому Наталія Борщук – зенітниця.

У недалекому минулому Наталія Борщук – зенітниця. Екіпаж зенітної самохідної установки ЗСУ-23-4 складався з двох жінок – старший оператор та оператор дальності, і двох чоловіків – командир установки та механік-водій. 

«Практику призначення жінок операторами ЗСУ-23-4 тоді тільки запровадили, і вона показала, що жінки-військовослужбовці добре справляються з поставленими задачами. Звичайно, призначенню на цю посаду передувало тривале навчання. У нас були дуже хороші вчителі-офіцери, які вишколювали нас практично до сліз, до наших сліз, звісно ж, – жартуючи, пригадує пан Наталія. – Пам’ятаю, як вперше довелося стріляти з установки на швидкість: хоча розуміла, що стріляю по макетах, а не по людях, було страшно. Знадобився певний час, аби подолати страх. Щоправда, технічно у мене майже відразу все виходило добре, і це, звісно ж, стимулювало, спонукало вдосконалювати свої вміння: коли стріляєш, і практично з першого пострілу влучаєш у ціль – це додає адреналіну… А крім того, аби людина робила щось добре, необхідно, аби їй подобалось те, що вона робить. У моєму випадку так і було». 

Робити свою справу добре – один із життєвих принципів Наталії Борщук, якого вона притримується незалежно від того, яку посаду обіймає. Із липня 2015 Наталія Петрівна – в зоні проведення АТО. Каже, додому, в Володимир-Волинський, потрапити випадає нечасто. 

«Хлопці повинні якісно харчуватися, бо як відомо, ситий солдат – хороший солдат. І сказати, що вони не отримають певних продуктів тому, що начальник продовольчого складу поїхав додому, якось не випадає, – жартує старший сержант Борщук. – Та й якщо вже заговорили про дім, то тут я в більш виграшному становищі, ніж інші – мій чоловік служить разом зі мною. А вдома на нас чекає син Павло – студент Львівського державного університету МВС, майбутній психолог. 

Чи шкодувала я колись про те, що пов’язала свою долю з армією? Ніколи! Шкодувала лише про те, що не пішла служити раніше, – зізнається співрозмовниця, – Та й не уявляю вже для себе іншого життя. А мрію, напевно, як і всі ми, про завершення війни, і про повернення додому з Перемогою!».