Яка ж доля напівзруйнованого приміщення коледжу?

Сумно констатувати, але, за офіційним висновком експертної комісії Луцького національного технічного університету, ​це сталося через порушення цілісності несучої стіни. А от слідство ще триває, тож винних і досі не встановлено.

Та, попри цю неприємну обставину, навчання у коледжі розпочалося вчасно — ​для цього кімнати в гуртожитку переобладнали під аудиторії. Виконувач обов’язків директора цього закладу Анатолій Хомич зазначив, що навчально–виробничий процес проходить відповідно до графіка, без жодного збою, до того ж — ​в одну зміну.

На відновлення аварійного приміщення треба буде близько шістнадцяти мільйонів гривень. Їх в обласному бюджеті немає.

Загалом же наразі тут навчається двісті вісімдесят студентів та триста шістдесят учнів. Звичайно, місця надто мало, що додає як студентам, так і працівникам ряд незручностей. І якщо раніше у цьому закладі був сучасний конференц–зал, де проводилися різні заходи, а за потреби орендували його й інші установи, адже він був одним із кращих у Любешові (!), то тепер змушені обходитися лише «тимчасовими» кабінетами в гуртожитку.

Як розповідають самі ж студенти, деякі пари об’єднали та ведуть їх відразу для декількох груп разом. Однак якщо врахувати те, що на першому поверсі в гуртожитку декілька кабінетів здають в оренду (фотостудія, майстерня рукоділля тощо), напрошується висновок, що місця для навчального процесу вистачає всім.

От тільки як довго учні та студенти змушені будуть тулитися в гуртожитку, нікому не відомо. Адже ситуація з аварійною стіною у коледжі і до сьогодні лишається незмінною. Попри побоювання подальшої руйнації (адже, як зазначають працівники закладу, після обвалу на стінах аварійного корпусу з’явилися нові тріщини), наразі для вирішення цієї проблеми так нічого і не зроблено. Щодо цього в. о. директора коледжу Анатолій Хомич зазначив:

— Аби щось почати робити, насамперед необхідно виготовити проектно–кошторисну документацію, орієнтовна вартість якої ​250 тисяч гривень. І лише тоді, коли матимемо її на руках, можна буде рухатися далі, зокрема розпочинати будівельно–аварійні роботи. Однак кошти на розробку документації нам лише обіцяють. До того ж обіцянки щоразу відтерміновують. До прикладу, ще першого березня запевняли, що гроші будуть. Та і донині цього не сталося. Тепер же нам сказали, що питання щодо коштів розглядатиметься на черговій сесії обласної ради, котра має відбутися на початку квітня. Разом із тим я мав розмову із керівником організації «Волиньпроект», яка займається розробкою нашої проектно–кошторисної документації. Він зауважив, що роботи з виготовлення ще тривають. Однак доки не отримають фінансів, логічно, не можуть її завершити, — ​поінформував Анатолій Васильович.

У свою чергу, ректор Луцького національного технічного університету Петро Савчук у телефонній розмові сказав:

— За інформацією, яку отримав від виконувача обов’язків директора Любешівського технічного коледжу Анатолія Хомича, мені відомо, що проектно–кошторисна документація до кінця ще не завершена. Щодо виділення грошей, то прогнозую, що 4 квітня на сесії обласної ради (за 250 тисяч гривень на це) депутати таки проголосують. Все, що від мене залежить, я зробив. Щодо паралельних процесів, то необхідно майже три мільйони гривень для початкових ремонтно–аварійних робіт (для зміцнення та укріплення стін), аби унеможливити подальшу руйнацію корпусу. На комісії, до якої входжу як депутат облради, ініціюватиму звернення, аби ці кошти були виділені. На відновлення аварійного приміщення треба буде близько шістнадцяти мільйонів гривень. Їх в обласному бюджеті немає. Загалом же колектив коледжу робить все для того, аби ситуація не погіршувалася. Я також тримаю це на контролі.

Ось така вималювалася доволі непроста картина. А тим часом, доки одні обіцяють, а інші чекають та контролюють, у будівлі, яка зазнала руйнації, продовжує відпадати плитка, а ще із приходом весни там… щебечуть пташки. Можливо, вони теж, як і любешівці в кулуарах, «обговорюють» цю актуальну тему, песимістично наспівуючи: «Ніхто його ремонтувати не буде. Так і пропаде, як й інші підприємства в Любешові. Не знаємо як людям, а нам хоч гніздитися буде де…»

Мирослава Струк