Геній Ван Гог, який… відрізав собі вухо

«Настане, однак, день, коли люди зрозуміють, що їхня вартість вища тієї, що ми вкладаємо у фарби та в мій більш ніж мізерний прожиток» (із листа Вінсента до брата Тео).

Великий нідерландець Вінсент ван Гог (1853 — 1890) мав стати пастором, як батько. Певний час він навіть працював місіонером у Бельгії — не просто проповідував, а ділився з бідними своїми харчами, одягом, спав абиде, бо умів перейматися чужою бідою. Його начальству така жертовність здалася зайвою, і Вінсента відкликали додому. Тоді він подався працювати до дядька.15–річний хлопець став дилером у художньо–торговій фірмі, але залишався пристрасним і допитливим підлітком — тож із головою поринув у красу світових шедеврів. Їздив по роботі у Гаагу, Лондон, Париж, Амстердам, а для душі ходив у всі картинні галереї… Вінсент ще зробив спробу вступити на теологічний факультет, але провалив іспити. Великого жалю не відчував — знав, що свою дорогу до Всевишнього не обов’язково шукати там. «Найліпше — за всіх обставин, на будь–якому місці і в усі часи — берегти думку про Бога і намагатися більше дізнатися про нього. Добре вірити, що все у світі дивовижно, …тому що у цій вірі — правда».

Ван Гог мав аж 27 літ, коли зрозумів, що буде малювати. Не знав, що має на все тільки 10 років… Отож відвідує класи в Академії мистецтв і приватну образотворчу школу. Довго там не витримав — кажуть, через непримиренну вдачу, небажання пристосовуватися. Навчався далі сам: займався рисунком і створював репродукції. А ще закохувався, як і годиться молодому чоловікові. Велику любов він шукав настирливо і безталанно. Освідчується спочатку вже зарученій дівчині. Потім закохується у двоюрідну сестру, вдову. Батько дівчини не пускає Вінсента до неї — тоді той простягає руку над вогнем лампи й обіцяє тримати стільки, скільки часу йому дадуть для розмови з нею. Про цей вчинок дізнається рідня — всі обурені. Ван Гог своєю неприкаяністю нервує і рідного батька. Через роки Вінсент зробить ще кілька невдалих спроб створити сім’ю. Зокрема, запропонує свою оселю колишній повії, вагітній і з дитиною. Через неї він лікуватиметься від сифілісу, терпітиме її алкоголізм, все одно шкодуватиме, та через рік вони розійдуться…

Напади приносять галюцинації, злість або розпач, він міг їсти фарби, годинами метатися кімнатою і надовго застигати в одній позі. Припускають, у нього був епілептичний психоз.

1886 рік. Вінсенту — 33. Головна людина у його житті — брат Тео. Серед здобутків усе ще невідомого художника — «Їдці картоплі» (шедевр у майбутньому), у його планах — знайомство з імпресіонізмом. Він — у Парижі. Його опікун — молодший і практичніший брат Тео, який свято вірить у геній Вінсента. Тео має свою галерею, пропагує там картини брата і на все необхідне дає гроші. Саме до Тео Вінсент роками пише листи, навіть з ескізами картин. (Ці майже 900 послань стали безцінним документальним спадком.)

«Я відчуваю в собі потребу працювати до стану морального злому та фізичного виснаження лише тому, що в мене немає жодного, жодного, ніякого іншого способу коли–небудь покрити наші витрати» (з листа Ван Гога).

За два роки у Парижі Вінсент створює 230 картин: поволі переходить від реалізму до імпресіонізму (від фр. impression – враження) і постімпресіонізму. Захоплюється у якийсь момент японською гравюрою. Його палітра світліє — уже незабаром він знайде свій «жовто–синій» стиль і унікальний струменистий мазок. З’являються прекрасні перші «Соняшники». У Ван Гога є мрія — про братство художників, які працюють разом мирно і дружно. Але в Парижі — дух суперництва, сам Вінсент — особа досить імпульсивна, безкомпромісна, навіть рідному братові з ним непросто. Ван Гог шукає самотності на півдні Франції. І там, у містечку Арлі, попри бідність він ще більш натхненний — замальовує природні барви; зустрічає колегу Поля Гогена у будинку, який розмалював соняхами. Однак тепер усе частіше проявляються ознаки душевної хвороби.

Саме після сварки з Гогеном Ван Гог відрізає собі мочку вуха під час приступу. Напади приносять галюцинації, злість або розпач, він міг їсти фарби, годинами метатися кімнатою і надовго застигати в одній позі. Припускають, у нього був епілептичний психоз.

Іронія долі: в останній рік життя, коли душевна недуга прогресувала, Ван Гога почали визнавати як майстра. А той використовує кожен момент просвітлення. Навіть уночі закріпляє запалені свічки у себе на шляпі (!) й мольберті і малює зоряне небо. І вкотре картає себе за злиденність, за неоплатний борг брату… Врешті не витримує. 27 липня 1890 року Вінсент вийшов у пшеничне поле і вистрілив собі у серце… 37–літнього Ван Гога поховали в Арлі, а на могилі були соняхи. Брат Тео пережив його на півроку. З часом його син, теж Вінсент, подбає, щоб картинам Ван Гога велося ліпше, аніж їх автору.

Що треба знати про ці картини:

 «Ваза з дванадцятьма соняхами» (1888). На створення кожного з натюрмортів йшло по кілька днів і навіть тижнів. Щодня у майстерню Ван Гога приносили свіжі квіти: соняхи швидко в’янули, а тому він мусив їх малювати швидко. «У кожного художника є свої улюблені квіти – своя спеціальність, для мене це – соняшники».

 «Автопортрет із перев’язаним вухом і трубкою» (1889). Ван Гог малював себе у січні 1989 року після того, як під час приступу душевної хвороби відрізав шматок свого вуха.

 «Зоряне небо» (1889). «Чому, запитую я себе, світлі крапки на небосхилі мають бути менш доступні нам, аніж чорні крапки на карті Франції?» Ван Гог малював це полотно, лікуючись у психлікарні. Творив усупереч божевіллю…

 

Цікаві факти з життя майстра:

• За останні 10 років життя Вінсент ван Гог встиг створити близько 800 картин і понад 900 графічних творів.
•  Серед найдорожчих картин світу — три від Ван Гога: «Автопортрет із відрізаним вухом і трубкою», «Портрет доктора Гаше», «Іриси». Загалом мати будь–які його роботи — це вигідно інвестувати гроші.
• У психіатричній практиці використовують діагноз «синдром Ван Гога». Мова про ті випадки, коли хворий сам себе калічить або вимагає у лікаря хірургічного втручання.
• Автентичність «Соняшників» на джуті (грубому полотні) якийсь час була предметом запеклих суперечок. Проте 2002 року встановили, що картина — оригінал. Загалом різні «Соняшники» підробляли дуже часто, але ніколи не бездоганно.