24-річний Олег Новохатько
«Батько щовечора розмовляє з портретом сина на гранітній дошці»...
30 березня 2017 року о 18:00 на позиціях під Авдіївкою на Донеччині розірвався міномет «Молот». Загинули бійці 72-ї окремої механізованої бригади - Олександр Педак з Запоріжжя, Олег Новохатько з Черкащини, та доброволець Дмитро Сумський з Київщини
З бойовими побратимами та рідними загиблих бійців для Gazeta.ua поспілкувався Михайло Ухман.
«Саша Педак закидав міни, Олег Новохатько наводив, а Дмитро Сумський – коректував, - каже боєць 72-ї ОМБ Дмитро Макеєв, - Перша міна вилетіла нормально, друга теж. Я побачив, що плита під мінометом почала влазити у землю, пішов по каміння, щоб підкласти під неї. Приніс і запитав у хлопців, чи потрібна допомога, вони відповіли, що все гаразд. Я відійшов назад і почав готувати міни до бою. Почув гучний вибух і мене кинуло головою вниз. Через секунду осколок влучив у голову. Руку пробило наскрізь. Подивився на хлопців, вони вже лежали за чотири метра від міномета і не рухались».
Саша Педак закидав міни, Олег Новохатько наводив, а Дмитро Сумський – коректував.
«Батько працює в школі сторожем. Кожного ранку і вечора підходить до меморіальної дошки на стіні перед входом і розмовляє з сином, - говорить брат Олега Новохатька Руслан, - Олег дуже любив рибалити. Одного разу витягнув коропа на сім кілограмів без підсаки. Перше слово у брата було не «мама» чи «тато», а «кап-кап» - побачив рибу, яка лежала в мисці».
«27 березня був останній дзвінок від Дмитра – вітав із днем народження мою маму, мав бути через тиждень, - згадує Яна, дружина Дмитра Сумського. Дзвінок від командира Дмитра «Санти», обірвав очікування зустрічі. Здавалося, що обірвалося життя і в мене, настала рівна сіра стрічка небуття. Діма народився в Калініграді, 1987 року переїхав до Києва. Любив грати на гітарі, створив музичний гурт «Інферно».
«Мені було 5 років, коли ми поїхали на море, - каже Олена, дочка загиблого Олександра Педака, - Там, мені сподобалась одна дитяча гойдалка. Я так репетувала, що хочу її додому. Що тато викликав машину із Запоріжжя і забрав цю карусель до нас. Тепер вона стоїть на вулиці і на ній катається мій син.
Батько, коли була малою, садив мене на плечі і брився. А я в той час кривлялася йому в дзеркало. Він сміявся й називав мене мавпою Чітою.
Батько дуже любив спорт - з дитинства займався дзюдо. Коли йому виповнилося 13 років, вперше поїхав на чемпіонат . За віком не підходив і поїхав за документами старшого брата. Чемпіонат виграв, але медаль у нього забрали, коли розкрилася історія про вкрадений паспорт».
