Театр очима Майстра у Волинському краєзнавчому музеї

 Показати луцький театр через творчість художника–сценографа 1970–1980–х років Лесі Каспрук і сучасний, останнього десятиліття, художниці Богдани Бочкай загорілася ідеєю кандидат історичних наук, заступник директора з наукової роботи Волинського краєзнавчого музею Євгенія Ковальчук. Її задум з радістю підтримали митці Волинського академічного обласного музично–драматичного театру імені Т. Г. Шевченка.

Заслужений діяч мистецтв України Данило Поштарук ділиться враженнями від виставки.

 Матеріали з особистого архіву Лесі Павлівни Каспрук надала її донька Анастасія, дещо вдалося зберегти Василеві та Богдані Бочкаям. Тому на виставці представили понад 300 експонатів: театральні ескізи, мальовані пані Лесею, що є самостійними художніми творами, афіші, нею ж розроблені костюми, у яких зіграли визначні ролі народні артисти України Людмила Приходько та Олександр Якимчук, програмки спектаклів… А особливо всіх зацікавили фото з репетицій і вистав, із зустрічей плеяди художників, світлини творчих буднів, де, як то кажуть, ще всі молоді: Мирослав Юзефович, Галина Кажан і багато інших талановитих акторів, — ​усе це наче повернуло митців у минуле, пролистало сторінки історії театру.

Краєзнавці пропонують усім закоханим у театр доопрацювати цю виставку спогадами, підписами до фото, доповнити новими експонатами. Експозиція діє, і, можливо, саме ваші домашні архіви стануть її важливим доповненням.

Виставку–спомин розпочав директор Волинського обласного краєзнавчого музею Анатолій Силюк і наголосив, що багато відомих в Україні митців починали художниками у нашому театрі, тому так важливо було показати тодішні і сцену, і закулісся, театральну кухню, як висловилася Євгенія Ковальчук. Бо ж якому театралу не цікаво, як твориться спектакль? Адже поки вистава дійде до глядача, скільки майстрів над нею попрацює! Роздивившись зібрані експонати й ескізи Лесі Каспрук, науковці музею були подивовані їхньою цінністю для історії.

Ескізи сценічних костюмів.

 Директор театру Анатолій Глива пообіцяв передавати оригінальні фотографії і речі, бо саме у музеї вони здобувають цінність і продовжують жити. Тому краєзнавці пропонують усім закоханим у театр доопрацювати цю виставку спогадами, підписами до фото, доповнити новими експонатами. Експозиція діє, і, можливо, саме ваші домашні архіви стануть її важливим доповненням.

 Теплими спогадами про пані Лесю, талановиту художницю й чудову людину, поділилися директор Волинського академічного обласного театру ляльок Данило Поштарук, народні артисти України Людмила Приходько та Олександр Якимчук, Мирослав Юзефович, митці, учениці Лесі Павлівни, Наталя Кумановська та Зоя Навроцька. Людмила Приходько відзначила особливе вміння дружити, притаманне художниці театру, за яке її дуже шанували в колективі. Вона мала надзвичайний талант створювати костюми й капелюшки, серпанкові куліси фактично з нічого у часи, коли все трималося на ентузіазмі.

Людмила Приходько читає вірш «Вмирав актор...»

 Мирослав Юзефович подякував організаторам виставки за трепет душі, який пережив завдяки зібраним речовим спогадам про пані Лесю, з якою міцно дружили і яка так допомагала акторам.

Важливо ці моменти проговорювати, адже творення театру — ​то великий процес, захований від очей глядача, поданий йому вже в ідеальному вигляді великого дійства на сцені, над яким попрацювало ціле закулісне товариство майстрів.

Оформлення сцени - особливе мистецтво.

  Мисткиня Зоя Навроцька закликала до патріотизму, щоб, пам’ятаючи місцеві таланти, творити панораму століття. Для цього потрібні згуртовані зусилля не лише акторів, режисерів, а й художників, декораторів, технічних працівників.

Євгенія Ковальчук назвала успіхом театру ситуацію, коли раптом надумаєш у недільний вечір піти на спектакль — ​а квитків уже немає. А поспілкувавшись із юними відвідувачами виставки, які виявилися студентами ВПУ № 6 за спеціальністю «кухар», із приємністю зауважую їхнє зацікавлення мистецтвом сцени.

...Розглядаю програмки: що ставили півстоліття тому? «Квітка з чарівної рукавички», «Без вини винні», «І змовкли птахи», «Езоп», «Чужа», «Снігова королева», «Синя ворона», «Сорочинський ярмарок», «Соловейко–сольвейг», «Лісова пісня», «Наталка Полтавка»… — ​два десятки вистав, оформлені пані Лесею, повна віддача свого жертовного життя. А ще вона — ​мама, її чекала вдома доня, яка часом бігала за театральними лаштунками.

Старі програмки - відлуння минулого.

 — Усі її найважливіші та найщасливіші моменти життя промайнули саме в театрі, — ​розповідає Анастасія Каспрук. — ​Ними дихала, любила. Прискіпливо над кожною декорацією працювала, щоб зручно було, розкривало задум режисера, і щоб актори задоволені були, і, мабуть, щоб ніхто не зміг повторити. Мама була не лише красивою, стильною, але й начитаною, культурною, витриманою. Була скромною, хоч працювала, як віл. А свої роботи тихесенько складала у театрі та на шафах вдома, але я знаю, що в глибині душі хотіла власну виставку. Шкода, що аж після смерті художників визнають. Мені важливо її розкрити як театрального художника–постановника, і я таки зроблю ще виставку її картин.