Найбільше полюбляють працювати на фермі діти.
А в теплиці замість овочів — равлики!
Сьогодні все частіше можна прочитати про новий вид бізнесу на селі — вирощування слимаків. Спочатку виноградних равликів визбирували у лісах заготівельники, скуповували за безцінь у населення і перепродували за кордон, здебільшого в Польщу та Литву. Потім почали з’являтися ферми з їх вирощування. Першопрохідці набивають гулі, відточують технології, пропагують культуру споживання равликового м’яса і переконують, що мине ще не один десяток років, доки українські виробники слимаків зможуть задовольнити світові потреби і наситити внутрішній ринок вишуканим делікатесом. Довідатися про особливості цього бізнесу ми вирішили на равликовій фермі на Тернопільщині, куди нас люб’язно запросили її власники Тарас Слабий, Роман Репко та Олег Свинарчин
Унікальна технологія відкриває нові можливості
До початку розведення молюсків чоловіки вже добре розумілись на тому, як потрібно будувати бізнес. Роман Репко очолював бізнес–клуб у Тернополі, надавав фінансові та консультаційні послуги. Його теперішні партнери були учасниками клубу. А ідейним натхненником равликової ферми став Тарас Слабий. Саме він запалив колег ідеєю такого бізнесу.
Cпільний експорт дає можливість отримувати вдвічі вищу ціну, ніж пропонують закупівельники з Польщі чи Литви.
— Спершу я не дуже горів цією справою, думав просто інвестувати кошти, — каже Роман Репко. — Але коли сів за бізнес–план, почав вивчати ринок, довідався про величезний попит на цей продукт в Європі, можливості і розвиток цього тренду в Україні, то захопився не на жарт. Це шанс для тих, хто хоче працювати на своїй землі, а не залишати дітей, їдучи на заробітки за кордон.
Далі розпочалася копітка праця з розробки технології вирощування равликів. Дотепер цих молюсків в Україні розводили переважно вольєрним способом: обгороджували територію, розставляли дерев’яні піддони, облаштовували систему водопостачання і розселяли маточне стадо. На тернопільській фермі, окрім традиційної, використовують технологію всесезонного інтенсивного стелажного вирощування равлика Helix Aspersa Muller у зимових опалювальних теплицях. Це унікальний метод, синтезований із кількох інших технологій. Завдяки такому підходу можна швидко й ефективно на малих площах отримувати два–три врожаї молюсків на рік. Коли чоловіки розпочинали справу, розуміли, що її треба організувати таким чином, щоб мати прогнозований результат, щоб люди були зайняті цілорічно, а не сезонно, щоб ефективніше використати наявні ресурси.
Роман Репко розповідає, що із самого початку вони чимало сил вкладали у популяризацію цього бізнесу. На сьогодні їм вдалося об’єднати понад п’ятдесят фермерських господарств, у тому числі й з Волині, у кооператив для спільних закупок, виготовлення кормів та експорту. Щотижня проводять зустрічі для обміну досвідом та навчання учасників. Для легкого та швидкого старту людям пропонують мальків. Тому початківцям навесні залишається тільки змонтувати полив на полі, заселити слимаків та раз на день годувати стадо, щоб восени отримати перший урожай.
До слова, тернопільська равликова ферма цьогоріч планує зібрати 25 тонн молюсків, а разом із учасниками кооперативу — понад 200 тонн. У перспективі — будівництво великого тепличного комплексу на 5000 квадратних метрів, приміщення для маточного стада та кормоцеху.
Спільний експорт — більші заробітки!
Однак виростити равликів — то лише півсправи. Адже збут — не менш важливий етап у бізнесі. За словами тернопільських підприємців, більшість молюсків Україна сьогодні постачає «по-чорному». Вивозять переважно виноградних (бургундських), не маючи досвіду правильного експорту.
— У нас були напрацювання з іспанцями, які висловлювали готовність приїжджати та купувати нашу продукцію, але ми вирішили відмовити їм, бо планували нарощувати маточне стадо, — розповідає Роман Репко. — Зате тепер маємо всі сертифікати походження, документи та контакти для легального експорту в країни Євросоюзу за кодом 030760000 snails, other than sea snails. Чому ми об’єднуємо людей? Бо тільки спільний експорт дає можливість отримувати вдвічі вищу ціну, ніж пропонують закупівельники з Польщі чи Литви. А ще маємо хороші перспективи експорту в Японію готового переробленого продукту та домовленості про переробку із європейськими партнерами.
На запитання, які ризики передбачає равликовий бізнес, фермери запевняють, що ризик один — відсутність досвіду. Усім зацікавленим радять розпочинати з невеликих обсягів, набити руку, а тоді нарощувати потужності.
На завершення зустрічі йдемо годувати слимаків. Виявляється, вони чудово ростуть на спеціальних комбікормах. Полюбляють зелень, зокрема ріпак, люцерну. А під час розмноження їхній раціон збагачують морквою та гарбузами. Як і будь-які інші живі істоти, равлики можуть хворіти і гинути. Вони чутливі до екології, клімату, води. Однак при правильному догляді якихось епідемій на фермах не буває.
— Романе, а як українці ставляться до споживання цих делікатесів? Чи продаєте їх на внутрішньому ринку? — цікавлюсь у підприємця.
— Вітчизняні споживачі потроху призвичаюються до екзотичного продукту, тож попит на страви із цих молюсків зростає. Смаку равликовому м’ясу додають різноманітні соуси. А вишуканості — подача у мушлі. Однак в Україні ще не так багато кухарів уміють готувати такі страви, тому плануємо запрошувати експертів із-за кордону для навчання українських рестораторів.
Зустріч завершується дегустацією. Відважитись скуштувати молюска мені чомусь важко. Але пряний аромат лоскоче нюх і таки спокушає спробувати. О, м’ясо ніжне, трохи незвичне, за смаком схоже на тушковані гриби. Та якби не знала, що це — равлик, мабуть і не здогадалася б.
Олена ДУДКЕВИЧ
