Стріли поверталися назад і ранили тих, хто їх пускав
«Треба попросити у Богородиці заступництва — і все вийде!» — завжди казала моя бабуся, підводячи мене, маленьку дівчинку, до ікони Почаївської Богоматері у нашому Свято-Михайлівському храмі. Вона була неписьменною, але знала чимало молитов і церковних піснеспівів, яких навчила і мене. У Почаєві я була лишень один-єдиний раз, але ці відчуття неймовірного трепету, коли ти знаходишся на землі, по якій ступала нога Діви Марії, коли перед тобою сяють срібні ризи і усмішка Богоматері, спонукають схилитися у земному поклоні
Чудеса зцілення нескінченні, як і потік паломників
Вісім століть тут лунає молитва! Цей храм, де очищуються людські думки та умиротворюється душа, став для мене маленьким острівцем спокою. Сюди хочеться повертатися знову, щоб відчути, як серце наповнюється Божою благодаттю. Зараз Свято–Успенська Почаївська лавра ніби живе в очікуванні весни. Виблискують на сонці золоті куполи дзвіниць з хрестами. Через те, що святиня побудована на горі, її білі стіни з височенними банями видно за 20 кілометрів. Кожного дня о п’ятій ранку в Успенському соборі, освітленому одними лампадками в ранкових сутінках, монахи читають молитви. Чудотворний образ Почаївської Божої Матері повільно опускається і зупиняється на рівні людського зросту. «Пресвята Богородице, помолись та захисти!» — чується з уст посріблених сивиною старців та діток, незвично притихлих. Цю мить кожен збереже у своїй душі немов найкоштовніший дар на все подальше життя.
Чудеса зцілення ікони нескінченні, як і потік паломників, які ідуть на Почаївську гору, де в ХІІІ столітті залишила свій слід Пречиста. Одного ранку ченці, вийшовши з печер після молитви, побачили… Матір Божу в ореолі вогняного сяйва. Показавшись перед людом, вона піднялася на небо, а на скелі залишила знак правої ступні, який відбився на твердому камені, як на розплавленому воску. Сьогодні він знаходиться під склепіннями Успенського собору. Досі наповнюється водою, яка майже вісім століть приносить зцілення стражденним.
Філіп, сліпий від народження, закривши обличчя руками, впав на коліна перед святим образом, щиро молився і просив у Бога: «Хоч раз подивитись на світло». А коли опустив руки, побачив полум’я свічки і закричав: «Я прозрів!»
1559 року грецький митрополит Неофіт приїхав на Волинь, щоб поклонитися сліду благодатної ступні. В подяку за гостинність, яку надала йому в своєму маєтку шляхтичанка Анна Гойська, до володінь якої і належав Почаїв, владика благословив її іконою Пресвятої Богородиці. Довго перебувала святиня в каплиці панської садиби. Служниці багато разів споглядали її в дивному сяйві. Богоматір уві сні являлась і самій поміщиці. Одного разу, побачивши, як від образу сходить сонячне світло, жінка зрозуміла, що ікона має особливу благодать. За молитвами біля неї стали відбуватися чудеса. Перше диво зцілення сталося саме в будинку Анни. Її брат Філіп, сліпий від народження, закривши обличчя руками, впав на коліна перед святим образом, щиро молився і просив у Бога: «Хоч раз подивитись на світло». А коли опустив руки, побачив полум’я свічки і закричав: «Я прозрів!» Після цього Анна Гойська закликала ченців, які відслужили молебень, і святиню хресним ходом перенесли на Почаївську гору, на якій у печері жили монахи.
«Здається сама Ти, о Мати, Владичице, між нами у храмі стоїш»
Влітку 1675 року під час Збаразької війни з турками полки, що складалися з татар, підійшли до Почаївської святині, обступивши її з трьох сторін. Слабка дерев’яна монастирська огорожа, як і кілька кам’яних будівель обителі, врятувати від нападу не могли. Тоді і монахи, і миряни, які знайшли прихисток під покровом лаври, звернулися до небесних захисників: Пресвятої Богородиці і преподобного Іова Почаївського, щиро молилися, припадаючи до чудотворного образу Божої Матері. Зі сходом сонця татари почали штурм монастиря. Ігумен обителі велів співати акафіст до Божої Матері. З першими словами над храмовою святинею з’явилася сама Пречиста Богородиця з небесними ангелами, що тримали оголені мечі. Татари сприйняли небесне воїнство за примару, в сум’ятті стали стріляти в Богоматір, але стріли поверталися назад і ранили тих, хто їх пускав. Жах охопив нападників, вони кинулися втікати. Деякі з них згодом прийняли православну віру і залишилися в обителі назавжди.
Уже понад 400 років у цьому храмі відбуваються чудеса. І по цей день Божа Матінка являє свою милість. Із вдячності люди жертвують, залишаючи біля ікони, золоті каблучки, ланцюжки, натільні хрестики. Стоять тут і милиці, які поставив чоловік після зцілення. У щоденному житті дуже важко розповісти комусь правду про себе, тому що відвертість людини можуть використати проти неї ж. Потрібно підлаштовуватись, лукавити, блазнювати. Скрізь необхідно грати роль. У такі моменти людська душа закривається. А там, стоячи навколішки перед Святим образом Божої Матері, серце, сповнене сльозами і сповіддю, стає чистим і світлим у своєму одкровенні. І мимоволі підноситься до небес із вуст церковний піснеспів:
«Як гарно у храмі Твоїм, Богородице,
Як легко душі і тепло.
Спокійно і вільно тут кожному молиться,
На радість, на щастя й добро.
Здається сама Ти, о Мати, Владичице,
Між нами у храмі стоїш.
Своїм омофором Ти нас покриваєш,
На всіх співчутливо глядиш».
