У кросвордиста з 30-річним стажем на рахунку майже 250 хрестиківок

—Коли я починав, доводилося креслити на білому папері чорною тушшю, — ​усміхається. — ​На рік складав лише кілька кросвордів, бо не мав часу й відповідної літератури. А тепер усі вечори віддаю улюбленому заняттю. Знаю багато технічних, математичних термінів, кожне село у всіх районах області, міста і райцентри України. Маю довідники, шкільні програми. Сам на комп’ютері креслю решітки, набираю текст. Деякі кросворди складаю за день. Важче з тематичними, над ними труджусь тиждень або навіть довше. При цьому досконало опрацьовую тему, виписую слова. Водночас складаю кілька хрестиківок. Стараюся добирати слова, яких ще не використовував. Усього вже маю до 250 кросвордів, з яких 135 — ​опубліковані.

Микола Степанович народився на хуторі Хвоя, що за 5 кілометрів від села Щитинська Воля, в яке потім перебралися. Після закінчення школи вступив у Володимир–Волинський технікум гід­ромеліорації і механізації сільського господарства.

Незважаючи на те, що я вже трохи у літах, не хочеться марно витрачати час, знаходжу роботу не лише по господарству, а й творчу. Так жити веселіше і цікавіше.

— Заклад на той час випустив 5 тисяч спеціалістів. Мій диплом — під реєстраційним номером 5001. Оскільки вчився непогано, пропонували залишитись у технікумі лаборантом або піти майстром із виробничого навчання у Луківське проф­техучилище. Але я вибрав радгосп «Самарівський» і посаду техніка–електрика, — ​каже пан Микола.

19–річному фахівцю підпорядковувалися три електрики, за плечима яких великий досвід роботи і немалі літа — ​уже за 40. Вони не один раз перевіряли «молодого» на практиці. Двічі на рік навіть спеціалісти з технікуму приїжджали побачити, як працює їхній випускник. Директор радгоспу Микола Круглій давав схвальні відгуки про його роботу й невдовзі запропонував здобувати вищу освіту. Микола Денисюк подав документи у Київську сільськогосподарську академію на підготовчі курси, але у Луцькому педінституті імені Лесі Українки (нині СНУ імені Лесі Українки) вступні екзамени були раніше, тож вирішив спробувати скласти іспити на фізико–математичному факультеті цього вишу.

Одразу після вступу йому запропонували посаду вчителя математики у рідній школі. З того часу і до виходу на пенсію у 2002 році Микола Степанович викладав фізику, креслення і трудове навчання. Працював заступником директора з навчально–виховної роботи і директором школи. Мав звання вчителя вищої категорії. У класах навчалось 5 –10 учнів, але це не заважало їм посідати з фізики призові місця в районі.

— Миколо Степановичу, ви зі своєї «глуші» нагадували про життя у Щитинській Волі, дописуючи у різні періодичні видання Волині, робите це і зараз, висвітлюючи історичні, крає­знавчі, природничі теми свого краю, життя земляків. Над чим працюєте нині?

— У співавторстві зі світлої пам’яті Тодосем Філюком, який дав багато історичного матеріалу, написав книгу «За болотом Луховим». Презентували її у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки на історичному факультеті. Тоді усі дивувались, як учитель фізики і математики може написати історію села, й рекомендували майбутнім історикам брати приклад. З тих пір минуло сім років, але працюю над темою й далі, — ​каже кросвордист і краєзнавець. — ​Глибше вивчаю історію, звичаї та обряди своїх співвітчизників. Планую перевидати книгу вже з іншою назвою у
2019–му. Над цим і працюю. Незважаючи на те, що я вже трохи у літах, не хочеться марно витрачати час, знаходжу роботу не лише по господарству, а й творчу. Так жити веселіше і цікавіше. Втішає, що залишу після себе щось цінне для нащадків. Бо та книга, що вже вийшла, і та, над якою працюю, — ​для молодих, для прийдешнього покоління, в них історія життя щитиноволянців, історія краю і неповторність його краси.

Валентина БОРЗОВЕЦЬ