Шлях, якого «немає», теж хотіли включити у власні ділянки.
У Полицях ледве не приватизували чужу криницю і дорогу
Ця історія почалася одного літнього дня, коли чоловік вирішив скосити город у родички. Але саме вийшла сусідка і запитала, чого косить на її полі? Це ж, мовляв, уже приватизована земля. Почалася суперечка, долучилися прихильники з обох сторін. Одна з них звернулася у сільраду і зробила для себе неприємне відкриття: шматок городу, яким користувалися, вже належить сусідці, котра має на нього всі документи. Відтак виникла судова тяганина: жителі села Полиці Камінь–Каширського району Павлина Варчук та Ганна Федорівна Варчук подали позов до своєї сусідки Ганни Семенівни Варчук. Суд триває вже більше двох років
— На цьому полі господарював Клим Літвінчук, грядки тут садив. Він пізно одружився з моєю тіткою, а потім помер і земля перейшла їй, — каже Тетяна Ковальчук, чия тітка Ганна Федорівна Варчук та мама Павлина Варчук подали до суду. — Приватизували все тишком–нишком і не підписували жодні межі. Коли почали робити геодезичну зйомку, то навіть сільраду не повідомили. На суді сільський голова казав, що під тітчиною хатою є 17 сотих. Коли ж я попросила довідку, то в документі значилося лише 10 сотих.
За словами пані Тетяни, спочатку протилежна сторона збирала свідків, що Клим Літвінчук відписав землю Ганні Семенівні Варчук, але в рішенні суду зафіксовано, що «спірна земельна ділянка була надана ще у 1978 році рішенням виконкому Полицівської сільської ради чоловіку Варчук Г. С. Варчуку Івану Герасимовичу», і з того часу землею користувалася Ганна Семенівна.
У липні 2015–го комісія, до складу якої входили і секретар сільської ради та землевпорядник, обстежила ділянки та рекомендувала передати спірну на користь Ганни Федорівни. Хоча, звісно, ці рекомендації мали швидше моральну, а не юридичну силу. Кілька сільських депутатів звернулися й до суду, мовляв, у документах Ганни Семенівни Варчук «було виявлено розбіжності з плановими зйомками. Але за цими документами приватизовано землю». Та суд не взяв його до уваги, бо звернення підписали особи, які на момент приватизації не були депутатами.
Позивачі подали касаційну скаргу, яка нині у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Найбільше обурює і позивачів, і сільських депутатів Надію Пасічко, Валентину Шумик та Світлану Шумик, з якими довелося спілкуватися, те, що у спірну ділянку включили і дорогу, і колодязь, який належить Павлині Варчук.
— Ми довго воювали за цю дорогу. Як це її немає, коли все життя вона тут була? І на карті позначена, — каже депутат Полицівської сільської ради Надія Пасічко. — Нам пропонували сервітут на користування дорогою на 20 років. А яке мають право давати його, якщо це дорога загального користування? На суді це визнали. Буквально наступного дня представник відповідача приніс документи з новими схемами. У першому плані в межі ділянки був включений навіть колодязь Ганни Федорівни Варчук. Ми почали протестувати, і вже наступного дня з’явився новий план. Справа вже не у тій землі, а в справедливості.
На це у запереченні позову представник відповідача Петро Герасимик зазначив, що «генпланом забудови села дорога в тому місці не передбачена».
— От вирішували у сільраді: створюються молоді сім’ї, але немає земель запасу, щоб давати їм. Казали голові: давайте будемо вилучати ділянки померлих, що не мають спадкоємців, і давати молодим. Чого не дати? Є й заяв багато написано на отримання ділянок, — каже Надія Пасічко.
— Павлині Варчук будинок перейшов у спадок у 2007 році. Суд дозволив користуватися ним, і вона користується, але не приватизовувала. Сусідка, яка живе поруч, написала в сільраді заяву на приватизацію будівлі і землі. Сесія дала дозвіл на виготовлення документів, зробили зйомку, — розповідає сільський голова Василь Балик, який на той момент ще не займав цю посаду. — От тільки не погодили межі. У Земельному кодексі є глава про добросусідство, щоб не виникало різних неприємних ситуацій. Хоча на суді йшлося, що коли немає документів на будівлю, то чого погоджувати — є на те сільська рада. Павлина Павлівна звернулась у сільраду, щоб розділити
4 сотих: частину — Ганні Федорівні, а частину — мені, мовляв, хочу кухню зробити. Але ж ми не можемо відібрати у когось, якщо земля вже приватизована. Тоді вони звернулися в суд.
Камінь–Каширський районний суд визнав, що позивачі не були користувачами приватизованої відповідачем земельної ділянки та суміжними користувачами, оскільки з боку Ганни Федорівни Варчук є дорога. Тому їхні права не порушені і підстав для скасування рішення Полицівської сільської ради немає. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області також не побачила підстав для зміни рішення суду першої інстанції.
Проте позивачі подали касаційну скаргу, яка нині у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Вони посилаються на те, що суди не звернули уваги на записи в погосподарських книгах сільської ради, де вказано, якими площами ми користуємося». Також позивач Ганна Варчук зазначає, що «належний мені колодязь розташований на межі земельної ділянки відповідачки, що порушує основні положення права власності на вільне користування та розпорядження своїм майном. Суд першої інстанції у своєму рішенні вказує, що колодязь не знаходиться на спірній земельній ділянці, хоча на підтвердження цього робить посилання на судову експертизу, яка вказує на протилежне, що він все таки знаходиться на самій межі. Це свідчить про неповне з’ясування обставин справи». Яке буде рішення — покаже час.
