Маяковський написав: «Ліля — люби мене» і… пустив собі кулю

«Вы – Джоконда, которую надо украсть!» У житті Володимира Маяковського було безліч «любавочок» і одна справжня любов без взаємності. Одній із любавочок він написав своє знамените: «Послушайте! Ведь, если звезды зажигают – значит – это кому–нибудь нужно?» А іншій адресував таке: «Джек Лондон, деньги, любовь, страсть, – а я одно видел: вы – Джоконда, которую надо украсть!» Він нависав над кожною з них зі своїми палкими почуттями, бурхливо страждав, неймовірно підганяв події і, кажуть, не бажав нічого знати, що відчуває і почуває Вона… Але він умів віддавати, жертвувати, обділяти себе. Риса тим більш цінна, що властива людині, яка не раз упродовж життя пізнавала бідність.

 

 

Поет прожив неповних 37 літ: саме навесні — 14 квітня — він вирішив піти з життя. Вистрілив у себе після того, як спровадив із квартири свою «чергову любов». То був час, як він думав, коли гірше не буває: провалилися обидві його п’єси, не вдалася ювілейна творча виставка, кохана жінка була не з ним, а та, яка могла б її замінити, не була до того готова… А як велося йому у житті? Знайомі вважали його дуже важкою людиною. «Він був або дотепно–веселий, або похмурий і озлоблений, але завжди неспокійний». Його сучасник Корній Чуковський казав: «А що ви хочете? Щоденно створювати диковинне, вражаюче, сенсаційне — тут ніяких людських сил не вистачить».

«Я — не из кацапов–разинь…» Маяковський — син родини з українським корінням. Предки його батька були з козаків Запорізької Січі, з роду кубанських козаків походила мама. Народився майбутній поет у Грузії, в липні 1893 року. Пізніше опише своє походження так:

«Три разных истока во мне речевых:

Я — не из кацапов–разинь.

Я — дедом казак, другим — сечевик,

а по рожденью грузин»…

Напише і про українську ніч, про те, що знання про борщ, сало і двох Тарасів (Бульбу і Шевченка), — нікчемні як на багатогранну Україну. Цей вірш опублікує у час псевдоборотьби з тиском на російське. (Ніде правди діти — належать Маяковському і такі рядки: «Я адрес по–русски спросил у хохла, хохол отвечал: «Не чую». Вірш «Нашему юношеству» — про рівняння на Москву).

Володимир Маяковський подарував Лілії Брик золотий перстень з її ініціалами «Л. Ю. Б.», що при обертанні утворювали «ЛЮБЛЮ».

Він дуже рано захопився політикою. 1904 рік. Російсько–японська війна. У домі Маяковських багато публіцистичних газет і журналів. 11–річний хлопчик читав усе запоєм. Почувався після того дуже збуджено… Біда і злидні впали на сім’ю з трьома дітьми зі смертю батька, який вколовся, зшиваючи папери. Ось фрагмент автобіографії поета з назвою «Я сам»: «Благополучие кончилось. После похорон отца — у нас 3 рубля. Инстинктивно, лихорадочно мы распродали столы и стулья. Двинулись в Москву. Зачем? Даже знакомых не было». Маяковський пішов у гімназію. Багато читає. «Нет произведения искусства, которым бы я увлекся больше, чем «Предисловием» Маркса… Помню отчетливо синенькую ленинскую «Две тактики»… 1908 год. Вступил в партию РСДРП (большевиков)». (З гімназії його виключили за неоплату.)

 

 

 

«Тобі б, Володько, дуги гнути, а не картини малювати», — так жартували над Маяковським однокурсники уже в училищі живопису (серед ровесників хлопець вирізнявся кремезною статурою і зростом). Маяковський малював колоритно, самобутньо й одночасно активно взявся віршувати. Про училище пише: «Удивило: подражателей лелеют — самостоятельных гонят». Вигнали потім і його. Так само аналітично і не по роках самовпевнено він підходить до всього в житті. Почитав Толстого, Шекспіра, Байрона і зробив висновок, що писати ліпше за них зовсім не важко. Оскільки і далі цікавиться революційним рухом — вирішує творити соціалістичне мистецтво. Знаходить спільників і стає яскравим представником футуризму — течії, що відкидає реалізм і всі традиції та прийоми старого мистецтва. Видає з друзями маніфест «Пощечина общественному вкусу».

Він — поет, драматург, громадський діяч і публіцист. «В роботі свідомо переводжу себе на газетяра. Основна позиція — проти вигадки, естетизації… — за агіт, за кваліфіковану публіцистику, хроніку… Друга робота — …їжджу містами і читаю. Новочеркаськ, Вінниця, Харків, Париж, Ростов, Тифліс, Берлін, Київ і т. д.» Гучним голосом Маяковський декламував свої вiршi, а потiм дотепно вiдповiдав на будь–якi запитання залу, i це подобалося людям найбiльше. Потрапити на зустрiч iз ним було майже неможливо, а тi, хто потрапив, стояли в проходах i навiть на сценi.

У його автобіографії є розділ «Радісна дата». Одним реченням пише про знайомство із сім’єю Бриків, головне — з Лілією Брик, жінкою, яка стане для нього Усім: «На мне ж c ума сошла анатомия. Сплошное сердце – гудит повсеместно». Осип Брик не мав нічого проти почуттів Володимира, більше того — не лише прийняв його до себе на квартиру (і той спав з його дружиною), а й купував його вірші. Згодом уже Маяковський із міст, де виступав, відправляв численні поштові перекази, гостинці обом і навіть придбав Лілі автомобіль у Парижі. Ще один подарунок — золотий перстень з її ініціалами «Л. Ю. Б.», що при обертанні утворювали «ЛЮБЛЮ». А ще були поезії–присвяти. І рядки у передсмертній записці: «Ліля — люби мене».

Хоча квіти десятиліттями навіть після його самогубства носили Тетяні Яковлевій — російській емігрантці у Франції, яка за життя до кінця не усвідомила силу його почуттів, які вилилися у чарівний вірш, де є такі слова: «Я все равно тебя когда–нибудь возьму — Одну или вдвоем с Парижем»…

Цікаві факти:

• Поет страждав з дитинства бактеріофобією — остерігався уколів шпильок та заколок. Панічно боявся найменшої ранки. Так перейнявся важкою смертю батька, який помер через зараження крові.
• У 2016 році у соцмережах відбувся поетичний флешмоб на вірш поета «Борг Україні». Цитували рядки:

«Товариш москаль,

На Украину шуток не скаль.

Разучите эту мову на знаменах–лексиконах алых,

— Эта мова величава и проста:

«Чуешь, сурмы загралы, час расплаты настав…»

• Колеги–поети звинувачували Маяковського в аферизмі, бо той вигадав віршову «драбинку», що давала у два–три рази більший гонорар (платили тоді за кількість рядків, а не знаків).

Мой стих

                   трудом

                                   громаду лет прорвёт

и явится

                 весомо,

                                  грубо,

                                                  зримо,

как в наши дни

                                  вошёл водопровод,

сработанный

                               ещё рабами Рима.