Інколи я – лінива і вперта... баба на асфальті
Наголошу, що слово «баба» тут – зовсім не гендерна чи соціальна характеристика, а швидше ментальна
Олег КРИШТОФ, спеціальний кореспондент газети «Волинь-нова»
Є в Луцьку район, де закони України фактично не діють, а охоронці порядку з тризубом на жетоні ніяк не можуть вплинути на тамтешніх завсідників. Можливо, трохи перебільшуючи, про це мені розповідали самі поліцейські. Йдеться про Центральний, або ж Старий ринок. Молоко на асфальті, автомобілі на тротуарі, а люди на проїжджій частині під стінами древнього замку – така ситуація настільки звична для лучан, що більшість уже не бачить у ній чогось нелогічного. Якось біля того базару двоє інспекторів помітили жінку, котра з двома велетенськими сумками перебігала дорогу поза пішохідним переходом. Пані спритно ухилялася від машин і ледь не збила патрульних, які зустрічали її на протилежному боці. Спочатку вона не розуміла або вдавала, що ніяк не збагне, чого до неї причепилися люди у формі. Потім сказала, що завжди переходила вулицю там, де вважає за потрібне, й надалі не збирається зраджувати своїм принципам. Копи почали щось пояснювати: мовляв, люди щодня гинуть під колесами, а на неї вдома, напевно, чекають рідні, заради яких потрібно берегтися, та й до найближчої «зебри» лише 20 метрів... Така красномовність не надто вразила громадянку, й вона спробувала втекти від нецікавих співрозмовників. Коли ж правоохоронці її перепинили, сіла на асфальт і заявила: «Робіть, що хочете, я не зрушу з місця»...
Таку абсолютно нелогічну, ліниву, але вперту особистість я часто помічаю в собі. Якось була у мене робота: ні перспектив, ні розвитку, ні зарплати. Але я роками, день у день приходив у той офіс, лінуючись підняти дупу і щось змінити у своєму житті. Або ж добре знаю, що ранкова зарядка, пробіжка чи інша фізична активність можуть зробити з мене «людину», та все ж уперто починаю день із кави. Психологи таку поведінку називають деструктивною і, звісно, мають арсенал методів, щоб її коригувати. Та в кожної людини є свій внутрішній «поліцейський», який може розказати про наслідки порушення «правил дорожнього руху». Він знає, що через безперспективну роботу твої діти не отримають належної освіти, що через безвідповідальне ставлення до здоров’я ти можеш не дотягнути до пенсії, а коли будеш переходити дорогу в невстановленому місці, вже сьогодні ризикуєш не повернутися додому. Так от, коли голос цього «правоохоронця» пробивається крізь мої протести, я починаю щось змінювати — і ще ніколи не пошкодував про це.
