У давнину Україною називали і Волинь

Переяславський князь Володимир Глібович проявив себе оборонцем Переяславщини та Київщини від половців. Тому, коли він помер, «плакали по ньому всі переяславці, бо був князь добрий і міцний у бою, і багато Україна за ним тужила». Це і є перша писемна згадка про назву нашої держави.

Плакали по ньому всі переяславці, бо був князь добрий і міцний у бою, і багато Україна за ним тужила.

Учені по-різному трактують походження слова. На думку відомого українського вченого Сергія Шелухіна, етимологія слова «країна», «вкраїна», «Україна» губиться у віках. Старослов’янське «кра» –а це переклад грецького слова, яке означало «відрізок», «шматок», «відрізаний шматок землі». Однокореневі з ним слова – краяти, кравець. Тому Шелухін тлумачить поняття «Україна» як «відділена, тобто відрізана земля». Олександр Палій вважає, що «Україна» — синонім слів «князівство» або «земля». Канадський історик українського походження Орест Субтельний писав, що ця назва означала географічно «київське порубіжжя».

Проте Україною називали не лише окраїну Переяславщини чи Київщини. У 1189 році згадано «Україну Галичську». А в Галицько-Волинському літописі у 1213-му йдеться про короля Данила, який приєднав Берестя, Угровськ та всю Україну, тобто у цьому випадку згадано землі сучасної Волинської області. Адже літописне місто Угровськ колись існувало у межах нинішнього Любомльського району. Та й білоруський Брест (давнє Берестя) — зовсім поруч.

У часи козаччини, кажучи «Україна», мали на увазі «країну, заселену українцями» або «далекий край». У народній творчості є й інше значення – «вільна земля». Назва стала популярнішою, її почали вживати в офіційних документах. Гетьман Петро Конашевич–Сагайдачний у листі до польського короля 15 лютого 1622 року пише про «Україну, власну, предковічну, вітчизну нашу». Запорожці в листі 3 січня 1654-го підписуються так: «Зо всім військом і Україною отчизною нашою». Гетьман Виговський (який мав маєтності в тому числі і на Волині) домагався від шведів «права цілої старовинної України або Руси». Іноземці також вживають цю назву. Скажімо, французький інженер Боплан написав працю «Опис України».

У ХІХ столітті назва поширюється і поступово замінює «Русь», русини стають українцями. УНР, Українська держава гетьмана Скоропадського та ЗУНР, що існували у часи Визвольних змагань, посприяли офіційному становленню назви.

Тарас СТЕПАНЮК