«Якби самі не взялися, то й медпункт би розвалився…»

Санітарка з віником і тонометром

 У сільському медпункті Людмила Лукашук працює уже 24 роки. Ми застали жінку за фарбуванням підлоги. Похвалилася, що цього року вода у приміщенні вже не замерзала, бо сільський староста удвох із землевпорядником змурували нову грубку. А організувала ремонт ФАПу жителька села Ганна Кортоус. Депутати шукали спонсорів, просили людей здавати гроші на будматеріали. У Замлинні давно стоять пустками напіврозвалені клуб і школа, руйнується магазин, тож і медпункту «світила» така ж доля. Громада села цього допустити не могла.

Люди розповідали, що відтоді як їхня медичка–односельчанка Ганна Олексіївна Сахалюк через поважний вік залишила роботу, змінилося з десяток фельдшерів. Довго ніхто не затримувався. Працювати в таких умовах, не маючи житла і будь–яких стимулів, молоді спеціалісти не погоджуються.

Плануємо відкрити амбулаторію сімейної медицини у Вишневі. Це полегшить доступ до медичного обслуговування жителям віддалених від райцентру сіл.

— У Замлинні в старі часи була протитуберкульозна лікарня, дехто з колишніх працівників виручає родичів чи сусідів, як притисне хвороба. Але ж то не є їхнім обов’язком. От якби до нас скерували фельдшерку на постійній основі. Може, заміж вийшла б у нашому селі, прижилася б, — просили люди передати їхнє прохання чиновникам управління охорони здоров’я облдержадміністрації.

Сподіваємося, що ваги для новонароджених стануть у нагоді не один раз.

У всіх, з ким довелося бесідувати на Любомльщині, ми цікавилися, чи підписали вони декларації із сімейними лікарями. Ствердну відповідь почули тільки від сільського голови Вишнівської об’єднаної територіальної громади Віктора Сущика, який того дня навідався у Замлиння. «Спадок» медичної галузі у підпорядкованих йому селах нічого, крім головного болю, принести не міг.

— Плануємо відкрити амбулаторію сімейної медицини у Вишневі. Це полегшить доступ до медичного обслуговування жителям віддалених від райцентру сіл. Різні є точки зору в організаторів реформи охорони здоров’я щодо перспектив фельдшерсько-акушерських пунктів, але сьогодні людям вони необхідні. На жаль, стан наших доріг такий, що «швидка» чи санітарний автомобіль з лікарем не завжди примчать із Любомля до Замлиння за 20 хвилин, — міркував голова.

Приміщення готове до прийому хворих. А до ремонту в ньому знаходилася виборча дільниця.

— Приходять люди, запитують, як то буде з деклараціями? Чули по радіо, бачили по телевізору, що з квітня вже треба підписувати угоду з лікарем. Старим їхати в райцентр тяжко. От висохне фарба на підлозі, лінолеум у коридорі постелимо, і можна буде в нас у селі приймати людей: і обстежувати, і дані для декларацій збирати, — каже Людмила. — А поки що, як хтось звертається, віника відкладаю, дістаю тонометр і сама тиск вимірюю…

«Не хочу, щоб іще чиїсь діти осталися без батька»

У Замлиння привів нас лист небайдужої місцевої жительки Лариси Гарбар, яка у жовтні минулого року овдовіла. За місяць згасла свічка життя її 45–річного чоловіка, який працював майстром лісу й ніколи не нарікав на здоров’я. А того дня повернувся з роботи й поскаржився, що дуже болить голова.

Лариса Гарбар торік втратила свого 45-річного чоловіка, якого «розбив» інсульт.

 — Тільки після другої просьби приїхала «швидка». Поміряли тиск, сказали, що верхній показник — 170, зробили укол і порадили звернутися до сімейного лікаря. У райлікарні нам рекомендували пройти обстеження на МРТ у Ковелі, бо в Любомлі такого апарата немає. Син зразу повіз батька, але треба було три дні чекати на той томограф. І тут раптово стався у Льоші інсульт, два тижні він пролежав у комі. Тільки на день народження старшого сина — 26 вересня — прийшов до свідомості. Транспортували чоловіка до Луцька в обласну клінічну лікарню, всі сподівалися, що операція буде для нього порятунком. Стільки добрих людей допомагало зібрати кошти на лікування! Але 10 жовтня не стало мого Льоші, — виливала свій біль жінка, дякуючи всім, хто підтримував у біді.

Треба людям об’єднуватися і відстоювати право на нормальну медичну допомогу, — закликає наша співрозмовниця.

Їхньому найменшому синочкові Тарасику всього 8 років, Оля вчиться в училищі. Саші — 21, він на заробітках. Найстаршу доньку віддали заміж, дочекалися онуків, але дідусь уже не почує їхнього щебетання. Лариса Миколаївна завідує клубом у Штуні, господарює, але «підпрягається» і до громадських справ.

— Треба людям об’єднуватися і відстоювати право на нормальну медичну допомогу, — закликає наша співрозмовниця. — Недавно в районі трапилося ще в одній родині велике горе — померла молода жінка–породілля. Я розумію, який це біль, і не хочу, щоб ще чиїсь діти залишилися без батька чи матері. Часто думаю: якби мій чоловік знав, який у нього тиск і чим він небезпечний, якби медицина була доступнішою для простих людей, то все могло би скластись інакше.

Жінка каже, що готова запропонувати для проживання майбутнього сільського медичного працівника хату своєї тітки, аби тільки зголосився хтось приїхати у Замлиння. У сусідньому Штуні фельдшер є, але там і своїх людей приймати ніде. ФАП «квартирує» у школі.

— Звичайно, тіснувато. Як прийдуть мами з дітьми на щеплення, то мусять на вулиці чекати. Але вирішити проблему з приміщенням непросто, потрібні чималі кошти, — зітхає виконувач обов’язків сільського старости Олександр Зінчук.

Раніше ФАП у Штуні знаходився під одним дахом із Будинком культури і сільрадою, але тепер цю непомірно велику помпезну будівлю доїдає грибок. Дірявий дах, облуплені стіни, вибиті вікна. Яка вже тут медицина!

— Передбачили мільйон гривень на ремонт, цього року почнемо щось робити, — обіцяє голова Вишнівської ОТГ Віктор Сущик.

— У нас же не якийсь край світу. Є багато молодих сімей. В Замлинні діє Міжнародний інтеграційний центр, до отця Яна Бураса, який там керує, їдуть гості з усієї Європи. І природа в нас чудова, і люди хороші, які заслуговують і на кращу медицину, і на краще життя, — сказала нам на прощання Лариса Гарбар.