Страшна смерть у Страсний понеділок

Напад, як свідчать очевидці, почався раптово. Солдати Армії Крайової, польські колоністи із сіл Анджеювка і Маруся та німці оточили село. Ловили всіх, кого зустрічали, і вели у клуню одного господаря. Там людей клали ницьма і вбивали. Не жаліли ні старих, ні малих. Німець стріляв із пістолета з глушником, а поляки орудували багнетами та вилами. Якийсь хлопчина з переляку вскочив у криницю і причаївся там. Поляки вичекали якийсь час, а потім гукнули, що вони українські повстанці. А коли хлопець дався витягти себе з колодязя, прив’язали його до коня і подерли на смерть.

Трагедія цього села вельми незручна для поляків, бо відправною точкою українсько–польського конфлікту прийнято вважати липень 1943 року. Тим часом напад на Красний Сад перекреслює тези про відплатні акції Армії Крайової.

Врятуватися мало кому вдалося. Десятилітня Галина Козик знепритомніла, цівка крові з тіла рідної тітки Катерини залила дівчинці голову, і це допомогло. Її так і залишили лежати поміж убитих, думаючи, що вона мертва. Вночі дитина прийшла до тями і вибралася з того пекла. Одним із тих, хто залишився живим, був і В’ячеслав Новосад. Він прикрився соломою у хліві, а його мати забігла у льох і принишкла за бочкою, нагорнувши на себе буряків. Пізніше В’ячеслав пішов в УПА.

Лише два обійстя вціліли. Оксенія Павлова заговорила до німця, який разом із поляками зайшов у двір, ламаною чеською мовою і сказала, що вона чешка. Німець наказав не чіпати ту сім’ю. Біля садиби Митрофанюків стояла табличка з написом «Михлин», тому німці вирішили, що це вже сусіднє село і педантично вирішили не чіпати ту хату. Два названі факти підтверджують, що знищенню підлягали лише українці. Хоча не лише з Красного Саду, бо того ж дня поляки вибили вісім сімей із сусіднього Чорного Лісу нині Луцького району.

Тоді із 116 мешканців Красного Саду загинуло 103. Сто четвертим став житель сусіднього села, який випадково опинився там. Серед них було 20 дітей шкільного віку, 8 — дошкільного, в тому числі дев’ятимісячне немовля.

Два дні поляки вивозили кіньми до Анджеювки, Угринова та Скірча майно красносадівців. Розбирали навіть деякі хати та господарські будівлі. На третю добу підпалили, і Красний Сад перестав існувати.

Трагедія цього населеного пункту вельми незручна для поляків, бо відправною точкою українсько–польського конфлікту прийнято вважати липень 1943 року. Тим часом напад на Красний Сад перекреслює тези про відплатні акції Армії Крайової.

Тарас СТЕПАНЮК