Він досягнув висот душею, переповненою піснями…

Віршем-прощанням Степана Кривенького, написаним у тиші лікарняної палати, розпочала ведуча Оксана Ольхова вечір-спомин про славетного земляка у Волинському коледжі культури і мистецтв ім. І. Ф. Стравінського, випускником якого він був. У залі зібралися студенти і пошановувачі його таланту, а заступник директора коледжу Антон Антонюк розповів про Степана Кривенького як про випускника закладу.

Леся Влашинець вдячна волинянам за пам’ять про батька.

 Цілий вінок пісень створив талановитий митець, які пізніше об’єднали у збірочку із промовистою назвою «Волинь моя». Перша вийшла ще 1999 року, другу перевидала дружина Марія Климівна 2008-го. Цьогоріч з ініціативи доньки Лесі Влашинець здійснити третє видання взявся своїм коштом керівник сільськогосподарського підприємства «Рать» Віктор Шумський. Донька пісняра подякувала йому за добру справу, а також усім, хто долучився до дійства-спомину: Ігорю Лукашуку, депутату Торчинської селищної ради, Ростиславу Шоломовичу, директору «Волинських солодощів», та керівництву Волинського коледжу культури і мистецтв в особі директора Василя Панасюка. Пані Леся побажала, щоб і студентам ця збірка згодилася в роботі, адже батько писав ці пісні не заради власної популярності чи грошей, а для людей і слави рідного краю.

Володимир Онищук, який уже 20 літ очолює народний колектив «Хлібодар», створений Степаном Кривеньким, виконав його «Весну», наголошуючи, що писав Степан Федорович геніально просто. А про те, якою людиною був, також можна дізнатися із пісень.

Володимир Онищук відзначив геніальну простоту та щирість віршів Степана Кривенького.

«Де ще знайти таку красу, як в казці намальовану…» — ​виспівували вихованці ДНЗ «Капітошка» із села Веселе Луцького району. Завідувачка цього закладу пані Зоряна Кухарук, племінниця композитора, була ініціатором першого на Волині творчого методоб’єднання, присвяченого творчості Степана Кривенького.

На сцені вихованці ДНЗ «Капітошка» із села Веселе Луцького району.

Майстерну гру студентів коледжу — ​бандуриста Станіслава Козіка (викладач Тетяна Ткач), ансамблю народної музики під керівництвом Романа Воронки із сучасним «Лібертанго», «Вітер любові» на флейті Ігоря Дідинчука — ​доповнили спогади сучасників про Степана Кривенького, які свідчили, що віртуозний баяніст грав ще й на всіх клавішних, смичкових і народних інструментах. Маючи ідеальний музичний слух, він рідко послуговувався нотами, акомпануючи хоровим колективам.

Прониклива композція у виконанні Станіслава Козіка.

Пристрасне «Лібертанго» нікого не залишило байдужим.

Викладачка коледжу Тетяна Орищук, батько якої теж співав у «Хлібодарі», виконала ліричну «Червону калину», а кадри з фільму «Співець рідного краю», створеного волинськими телевізійниками, представили спогади колишніх учнів із Вільхівки, колег із Будинку культури, яких зібрав у знаменитий «Хлібодар» і ніс славу Волині за кордон.

Батько Тетяни Орищук теж співав у «Хлібодарі».

  Між тим родич Володимир Зелюк згадав, як у дитинстві малий Степан грав у сільському клубі, а старші хлопці носили за ним баян, і побажав натхнення студентам коледжу.

Третє видання збірки побачило світ завдяки керівнику СГПП «Рать» Луцького району Віктору Шумському.

 Із баяном у руках — ​таким Степана Кривенького пам’ятають рідні й друзі, таким увічнив його і скульптор Леонід Українець у пам’ятнику в рідній Вільхівці. На його честь названі вулиці, премією імені Степана Кривенького нагороджують кращі хорові колективи, композиторів та аматорів за значний внесок у розвиток народного мистецтва, а її першим лауреатом був «Хлібодар»… Ми ж співаймо «Волинь моя», де б не були, і пам’ятаймо, що то наша візитівка, бо ми з краю, де «озер блакить і синь лісів», де «шумлять, колишуться хліба», бо не знайти більше ніде такої краси — ​це добре знав наш земляк, почесний громадянин Волині, заслужений працівник культури України Степан Кривенький. А творчість його засвідчує, що сягнув висот цей чоловік не вищими університетськими освітами, а природним талантом — ​душею, переповненою піснями.

Леся Влашинець і Володимир Зелюк дякують усім, хто допоміг видати збірку.