Хитра критика
— Ну як можна так жахливо писати!? — Зате я все правильно вирішила, і це не так уже й жахливо! Ти би бачила, як деякі пишуть!
Оксана КОВАЛЕНКО, мама
Діалог на підвищених тонах належить мені і доньці. Переглядаючи її домашнє завдання, виконане явно нашвидкуруч, я серджуся. Вона, слухаючи мене, скидається на дикобраза з підготовленими до бою голками. Обурені ми обоє, а попереду в неї — ще кілька уроків. Я мимоволі прикидаю, як повернути робочий настрій і підвищити її вимоги до своєї писанини…
Вкотре думаю, як то непросто бути доброзичливою і спокійною та пам’ятати, що дитина хоч і мала, але вивести з рівноваги вміє не гірше за дорослого…
Отож замість того, щоб роздратовано вказувати на недоліки, експерти радять батькам гарненько описати все «правильне», а тоді додати кілька слів про те, що ще варто було би зробити.
Великі і криві літери — це частковий наслідок експерименту з підвищення самостійності доньки. Загалом він триває непогано. Але, як кажуть, є нюанси. І їх важко виправляти, бо критику 9–літні дівчатка сприймають так само важко, як і жінки. Правда, дорослі мають інший рівень самосвідомості… Отож старі тактики необхідно змінювати на дієві. Як вказати на помилки, не засмутивши дитини? Чи буває критика, що не ранить?
Відповідь на це запитання я знаю, але ж потрібне натхнення. Підглядаю у «книгу рецептів», що останнім часом дуже активно перечитую, від Адель Фабер і Елейн Мазліш. Ці експертки, як виявила, теж зіштовхувалися з такою проблемою. У серії їхніх книг є бестселер із назвою «Як розмовляти з дітьми, щоби вони навчалися». І одна з порад — перш ніж критикувати, відзначте навіть найменше досягнення доньки чи сина. «Не концентруйтеся на помилках і недоліках, а спочатку похваліть за досягнення». Причому зробити це варто не загальною фразою на кшталт «Бачу ти постарався, але виправ оце», а конкретною і обов’язково правдивою (діти так тонко відчувають найменші відтінки неправди). Отож старанно шукаю у доньчиному зошиті «плюси». «Бездоганно розв’язана задача, гарно справилася! Так би хотілося, щоб ти ще й каліграфічно її написала» — ось таке моє потенційне звернення до дитини може спонукати її постаратися. Їй буде не так боляче переробляти, якщо вона знатиме, що має дуже багато хороших рис, які допоможуть справитися з будь–чим.
Отож замість того, щоб роздратовано вказувати на недоліки, експерти радять батькам гарненько описати все «правильне», а тоді додати кілька слів про те, що ще варто було би зробити.
Ось типові «помилкові» і оптимальні зауваження: «Ти досі не вирішив ті два приклади! У такому темпі ти ніколи не закінчиш!»
Думка дитини: «Та навіщо старатися — я безнадійний».
Альтернатива критиці: «О! Ти зробив більшу частину завдання! Три приклади вже вирішив! Лишилося тільки два».
Думка дитини: «Важкувато, але я справлюсь».
Ще одна типова ситуація з одяганням: «Поглянь на себе: волосся, як у відьмочки, туфлі ще мити! У школу ж запізнишся!»
Думка дитини: «Я ніколи нічого не роблю правильно».
Альтернатива критиці: «Ти майже одяглася. Гарна блузочка, спідничка охайна. Залишилося тільки причесатися, протерти швиденько туфлі — і ти готова до школи».
Думка дитини: «Я миттю!»
Фабер і Мазліш наголошують: «Дітей важливо заохочувати за те, що вони намагаються зрозуміти світ навколо себе і знайти своє місце у ньому. А батьків — за те, що вони щодня виконують дуже важливу роботу — виховують дітей».
Думками чи навіть історіями про виховання можете ділитися, користуючись електронною адресою: [email protected].
