Уся любов авторки «Джейн Ейр» умістилася в чотирьох листах

Сучасним сценаристам фільмів про кохання ця історія здалася б безсюжетною і банальною. Любить, пише, а обранець ігнорує і рве листи. А всім же цікава інтрига і пристрасті. Та вона тим і цінна, що справжня, щира і ненаграна. А інтрига є: його дружина зробила неймовірну річ: склеїла клаптики порваних листів і зберегла їх у скриньці з коштовностями.

 Якби не цей факт, особисте життя Шарлотти Бронте (21 квітня 1816 — 31 березня 1855) здавалось би скромним і звичним для консервативної країни: заміж вийшла пізно, у 38 років. І хоч ніколи не могла похизуватися особливою вродою, кавалерів мала вдосталь і відверто ними перебирала. Чоловікам подобалася ця крихітна (всього 145 см зросту!) розумна панночка. На її адресу неодноразово надходили пропозиції щодо заміжжя, але дівчина їх відхиляла. Несподівано для всіх її обранцем став давній залицяльник, пастор із парафії батька. Жили разом недовго. Шарлотта померла через рік після заміжжя, будучи вагітною первістком. Лікарям так і не вдалося встановити точну причину її смерті (ЗМІ пишуть про нібито швидкоплинні сухоти).

Та завдяки не зрозумілому до кінця вчинку дружини вчителя збереглася історія невідомого, але справді найяскравішого роману її життя. Нехай він існує тепер лиш на клаптиках порваних листів, та з них можна відтворити цілий внутрішній всесвіт письменниці. З яких мотивів жінка зберегла ці докази, довгий час залишалося невідомим. Навряд чи вона розгледіла літературний талант суперниці і таким чином рятувала його крихту від забуття, адже Шарлотта стала відомою тільки через три роки після того, як закінчила навчання у пансіоні, де викладав французьку мсьє Еже. Таємницю нетипового вчинку вже після смерті матері розкрили її діти, які знайшли у скриньці з родинними коштовностями і самі листи, і пояснення. Виявляється, якщо раптом закоханість дівчини в учителя стала би предметом суспільного осуду, то таким чином жінка намагалася б захистити репутацію чоловіка.

Листи ж для цього підходили ідеально: вони не залишали ані найменшого сумніву, що Костянтин не мав абсолютно ніяких взаємних почуттів. «Я чекаю ваших листів як манни небесної, — ​писала Шарлотта, — ​і повинна терпляче чекати, поки ви самі не захочете їх мені відправити. Не прошу писати вас швидше, бо боюся здатися настирною. Якби я отримала відповідь і відчула, що вона написана із жалю до мене, то дуже б засмутилася».

Відповідей дівчина чекала по півроку і абсолютно не нарікала на їх відсутність. Писала знову і знову, переживала, що незабаром почнеться новий навчальний рік і вчителю доведеться просиджувати уроки в задушливих класах, передавала вітання від батька і сестер, цікавилася справами його дружини… Іноді насмілювалася зізнатися, що їй аж фізично боляче від мовчання, і знову терпляче чекала. Не освідчувалася відкрито йому у коханні, тільки один раз несміливо натякнула, що дуже сумно від того, що пише лиш вона одна. Тому, зрештою, й біографи письменниці стали дотримувалися думки, що потрібно тлумачити ці листи винятково як літературний витвір. У строгій вікторіанській Великобританії тих часів просто не могло бути забороненого кохання, і високоморальні читачі через таку слабинку авторки не сприймали б її творів.

Учитель Костянтин помер незабаром після цих подій, не прожила довго і Шарлотта, а пам’ять про те, що коханню підвладні люди різних поколінь і соціального статусу, досі живе.

Нещасливій любові Шарлотта присвятила свій останній роман «Учитель».

Найвідоміші романи Шарлотти Бронте (псевдонім Каррер Белл): «Джейн Ейр» (1847), «Ширлі» (1849), «Вільєтт» (1853), «Учитель» (1857).