Всесвітньо відомий Володимир ГОРОВИЦЬ: «Я з України, і покажу тим англійцям…»

Чому він геній

Тому що навіть ті, хто говорив, що він грає «неправильно», виходили з його концертів у захопленні. «Гіпнотизер», «геній комунікації», «ніколи публіка та виконавець не були настільки єдиними» — ​ось вислови, якими нагороджували його критики. Унікальна техніка, постійна імпровізація та емоційна напруга на його концертах були такими сильними, що на одному з виступів Володимира Горовиця у Парижі довелось викликали жандармів, щоб заспокоїти публіку, яка в екстазі почала… ламати крісла. Ламати крісла на концерті піаніста, а не рок–музиканта! Зрештою, відомий американський критик Герман Дервіс назвав киянина «королем королів піанізму всіх часів», і наразі це звання ще ніхто не підважив.

Отримав нагороду з рук Рональда Рейгана

Музикант народився в Києві 1 жовтня 1903 року у відомій та заможній єврейській сім’ї. Його батько Самуїл був авторитетним інженером і представляв у місті інтереси провідних європейських фірм, таких, як «Сіменс». У
1920–му Володимир Горовиць закінчив Київське музичне училище й одразу ж поїхав із гастролями міс­тами СРСР. Якщо перші концерти у Ленінграді проходили у майже порожніх залах, то в кінці туру на його виступи вже шукали «зайвий квиточок», преса писала про надзвичайний успіх, а комуністичні ідеологи називали талановитого музиканта «дитиною революції». У 20–х роках минулого століття Радянський Союз ще відпускав за кордон знаменитостей. У 1926–му поїхати на «навчання» до Німеччини пощастило і Горовцю. Назад він уже не повернувся. Незабаром перебрався у США, які стали його другою батьківщиною.

Унікальна техніка, постійна імпровізація та емоційна напруга на його концертах були такими сильними, що на одному з виступів Володимира Горовиця у Парижі довелось викликали жандармів, щоб заспокоїти публіку, яка в екстазі почала… ламати крісла. Ламати крісла на концерті піаніста, а не рок–музиканта!

Американці з вдячністю згадують, як у роки Другої світової війни Володимир Горовиць давав благодійні концерти, щоб зібрати кошти для армії. Лише один із виступів приніс рекордну суму — ​майже
11 мільйонів доларів, що за купівельною спроможністю дорівнюють сучасним 100 мільйонам доларів! Наприкінці життя Горовиць із рук Рональда Рейгана отримав найвищу американську нагороду — ​медаль Свободи. А «Греммі» (аналог «Оскара» в музиці) у нього вдома назбиралось аж 25. Але найголовніше досягнення піаніста в тому, що записи з його виступами в США й досі популярні, їх і далі купують!

Рекорд творчості

20 квітня 1986 року, після 60–літньої перерви, Володимир Горовиць приїхав із концертами в СРСР, які організувало американське посольство. Та в Київ потрапити йому не вдалося — ​виступив лише в Москві та Ленінграді. Шкодував, що не зміг побувати у рідному місті, бо ж саме стояла «чорнобильська» весна… Тим часом московський концерт транслювали провідні телекомпанії світу, а відеокасети ще довго не сходили з прилавків «перебудовного» СРСР.

Останній великий концерт маестро дав у Гамбурзі у 1987–му, коли йому було 84. Помер Володимир Горовиць 5 листопада
1989 року від серцевого нападу. Напередодні ще працював — ​робив записи у студії…

Поховали нашого знаменитого земляка в Мілані (Італія) в сімейному склепі його тестя Артуро Тосканіні.

Пережив єдину доньку

Батько Володимира Горовиця Самуїл та брат Григорій, як родичі «ворога народу», загинули у сталінських застінках. Ще один брат, Яків, був убитий під час Першої світової війни. Сестра Регіна викладала у Харківській консерваторії. Музикант усе життя переживав, що так і не зміг урятувати свою сім’ю і витягнути її із Радянського Союзу…

Володимир Горовиць був одружений з донькою відомого диригента Артуро Тосканіні Вандою. Якось журналіст Девід Дюбаль запитав піаніста, що він найбільше любить? «Музику, парфуми та… гроші», — ​відповів той. У цей момент поруч сиділа його дружина Ванда. «Мене він не любить. Я йому просто потрібна», — ​спокійно сказала вона. Ця жінка мала неабияку силу волі, і всім у родині керувала вона, крім творчості та кар’єри чоловіка. Вважала, що без неї Горовиць пропав би, тому забезпечувала йому надійний тил.

Єдина їхня дитина — ​донька Соня — ​загинула у 1975 році у 40–літньому віці. За однією з версій, вона вчинила самогубство…

Двічі втікав від світу

У творчій кар’єрі Володимира Горовиця були дві тривалі паузи, коли він припиняв гастролі та спілкування з усіма. У 1953–му пропав з публічної сфери на цілих 12 років через несподіваний страх перед сценою. Але яким тріумфальним було його повернення! Коли оголосили, що маестро знову дасть концерт, люди годинами в чергах стояли за квитками — ​його не забули після стількох років мовчання. І він виправдав сподівання — ​такого складного репертуару на той час не було ні в кого.

Другий раз музикант закрився від усіх на 5 літ, це сталось після смерті доньки…

Каже серйозно чи жартує?

Як це нерідко буває із непересічними людьми, Володимир Горовиць багатьом здавався трохи дивакуватим. Оточуючі, наприклад, не завжди могли зрозуміти, коли він жартує, а коли говорить серйозно. Він міг ошелешити, розповідаючи про композиторів Ліста та Шопена… немов про близьких друзів, своїх сучасників. Або міг дражнити інших, висолопивши язика, — ​майже як знаменитий Альберт Ейнштейн. Горовиць, власне, й був Ейнштейном, але в музиці.

Журналіст Девід Дюбаль, який неодноразово спілкувався з Володимиром Горовицем, розповідав, що маестро часто згадував Україну та Київ, куди мріяв повернутись. За словами Дюбаля, якось Горовиць виступав з англійським оркестром і йому не сподобалась повільна гра музичного колективу. «Я з України, і покажу тим англійцям, що таке темп!» — ​завівся піаніст. Цією фразою він фактично визнав: у його генії є і часточка землі, на якій він народився.

До речі
Володимир Горовиць з’явився на світ 1 жовтня, коли у світі відзначають Міжнародний день музики.