Кривда і мішок картоплі
Учень спитав учителя: — Ти такий мудрий. Ти завжди в доброму настрої, ніколи не сердишся, поможи і мені стати таким
Учитель згодився та попросив учня принести картоплю і прозорий пакет.
— Якщо ти на когось розсердишся і задаєш кривду, то візьми цю картоплину: з одного боку напиши своє ім’я, а з іншого ім’я людини, з якою в тебе конфлікт, і поклади цю картоплину в пакет.
– І це все? — незрозуміло спитав учень.
— Ні, — відповів учитель. — Ти маєш завжди носити цей пакет із собою і щоразу, коли образишся на когось, класти в нього картоплю.
Коли ти на когось ображаєшся і сердишся, то кладеш на душу важкий камінь.
Учень згодився. Минув певний час, пакет вихованця поповнився ще кількома картоплинами і став досить важким. Його було дуже незручно завжди носити з собою. Крім того, та картопля, яку він поклав першою, почала псуватися і неприємно пахнути.
Учень прийшов до учителя і сказав:
— Усе це годі носити з собою. По–перше — пакет надто важкий, а по–друге — картопля зіпсувалася. Запропонуйте щось інше.
Вчитель відповів:
— Те саме відбувається у твоїй душі, коли ти на когось ображаєшся і сердишся, то кладеш на душу важкий камінь. Просто ти відразу цього не помічаєш, потім каміння стає дедалі більше. Вчинки обертаються у звички, звички у характер, який породжує смердючі пороки. Я дав тобі змогу спостерігати збоку весь цей процес. Щоразу, коли ти вирішиш образитись на когось, або навпаки — самому когось скривдити, подумай, чи потрібен тобі цей тягар.
Ми самі породжуємо свої пороки. Навіщо носити мішок гнилої картоплі у своїй душі?
Діана ВІСCОН,
оповідання з книги «365 притч на щодень» (видавництво «Свічадо»)
