Виступав проти «кастрації українського народу», але сам допоміг її зробити

У червні 1946 року в записці до «слідства» Олександр Шумський написав: «Рішення про самогубство, цю останню форму протесту, я прийняв після того, як вичерпав усі засоби боротьби за реабілітацію». Але дві його невдалі спроби покінчити із життям Сталін сприйняв як виклик і протест, тому вирішив, що і смерть колишнього соратника — ​це те, чим може розпоряджатися лише він і партія. На ліквідації норовливого екс–наркома освіти найбільше наполягав Лазар Каганович і отримав на це згоду «батька народів». «Доложено Сталину лично. Наше предложение утверждено», — ​написав глава держбезпеки СРСР Віктор Абакумов у записці, яка зберігається у Москві…

Хотів осідлати більшовиків, а вони осідлали його

Олександр Шумський — ​один із найяскравіших українських діячів минулого століття. Він народився у 1890 році у селі Рудня Борова Волинської губернії (тепер це Житомирська область). Молодим кілька літ провів у Москві, де відвідував Народний університет імені Шанявського, в якому серед інших викладав Володимир Вернадський, потім вступив до Московського ветеринарного інституту, але не закінчив його.

Дорогою додому до нього в купе увійшла спеціальна група на чолі із Павлом Судоплатовим. Шумському затиснули рот і лікар-убивця МГБ Майрановський зробив смертельний укол. Для вбивства використали хімію. Як це, до речі, робить Росія і досі по всьому світу.

У 1917 році постала Українська Народна Республіка, на цей час припадає активна політична та державна діяльність Олександра Шумського. Як член Української партії соціалістів–революціонерів він потрапив до Центральної Ради. Там навіть став автором земельного закону. Але політика Ради була йому не до душі. Він усе більше дивився у бік більшовиків, які, як і він, виступали проти приватної власності на землю, а заводи вимагали передати робітникам. Зрештою Шумський–соціаліст переміг Шумського–націоналіста і… почав готувати заколот проти Центральної Ради. Його викрили, і доля політика могла б скластись зовсім інакше, якби до Києва не увійшли російські війська Муравйова, і серед хаосу арештант не втік з–під варти.

«Шумів» Шумський і за часів Гетьманщини Павла Скоропадського та Директорії, вів із ними боротьбу у підпіллі. Недостатньо для нього вони були соціалістичні, занадто здавались буржуазними. А якої ж України він хотів? Ось як сам про це говорив: «Наша постановка — ​окрема Українська Соціалістична Радянська республіка, підлегла спільному федеративному радянському центру». Причому «окремішність» цієї республіки він бачив дуже широко. Про це свідчить хоча б такий факт. У 1919 році Шумський став лідером Української комуністичної партії (так званих боротьбистів), а через рік звернувся до виконавчого комітету Комуністичного інтернаціоналу з проханням прийняти їх у Комінтерн! Небачено: хотів, щоб українські комуністи були рівними з усіма іншими, у тому числі і з російськими. Історик Юрій Шаповал пише, що у 1919 році Шумський та його боротьбисти навіть прагнули першими захопити й увійти в Київ, перш ніж туди потраплять більшовики, щоб «підкреслити, хто насправді першим має бути в Україні».

Але вільна Україна, хай навіть комуністична, у плани більшовиків не входила. І для них місцеві ідеологічні однодумці були лише мимовільними помічниками у її загарбанні. У 1920 році Ленін пише секретну резолюцію, що Українська комуністична партія (боротьбистів) має бути знищена. «Справжнім комуністичним елементам» пропонують вступити до Комуністичної партії України (більшовиків). Олександр Шумський хапається за це: «Ми вольемся, разольемся и зальем большевиков!» — ​вірить він. Наївний! З 15 тисяч боротьбистів у Компартію вступило 4 тисячі, але після року чисток їх там залишилося 118. Російський імперський більшовизм — ​то не Центральна Рада…

Нарком «українізації» потрапив на Соловки разом із «українізованими»

Наступних кілька років Олександр Шумський провів у Польщі як представник радянської України, а 1 жовтня 1924 року у його біографії та історії України почався новий етап — ​українізація, так тісно переплетена з його іменем, що цей період назвуть «шумськізмом». Націоналіст Шумський нарешті потіснив Шумського–соціаліста. Завдяки у тому числі і його діяльності 20–ті роки ознаменувались коротким, але дуже яскравим спалахом в українській культурі та освіті. Про себе заявила ціла плеяда молодих талановитих людей. Як виявилось, заявила, щоб потім стати «розстріляним відродженням»…

Тим часом ще окрилений Шумський у квітні 1925–го на пленумі ЦК КП (б)У щодо ходу українізації заявив: «Партія має прагнути того, щоб увесь робітничий клас України, незважаючи на національну приналежність, оволодів українською мовою і брав активну участь у соціалістичному будівництві суспільного життя».

Тоді ж, навесні 1925–го, генеральним секретарем українського ЦК став 32–літній єврей із Київщини Лазар Каганович. Між ним та Шумським почав назрівати конфлікт. Нарком освіти навіть їздив до Сталіна скаржитись на методи роботи Кагановича і вимагав його звільнення, за що вже незабаром публічно мусив просити вибачення на пленумі, який залишив Кагановича на чолі ЦК. Кількарічне протистояння між ними закінчилось у лютому 1927–го заявою гордого Олександра Шумського про звільнення. І його одразу ж почали таврувати за «націоналістичний ухил», «шумськізм», звинувачувати в утиску прав національних меншин. Галаслива кампанія проти Шумського призвела до того, що його витиснули з України.

Тимчасовий порятунок він знайшов у Ленінграді, де став ректором інституту народного господарства. Але 1933–го жорна репресій та геноциду наздогнали його і там. 13 травня 1933 року, в день, коли звів рахунки із власним життям Микола Хвильовий, Олександра Шумського арештували. Вирок: 10 літ ув’язнення за участь у вигаданій УВО — ​Українській військовій організації. Але «боротьбист» Шумський відчайдушно бореться: він не підписав жодного фальшивого протоколу, а вже будучи на Соловках, закидав усі інстанції листами та зверненнями. І фактично сталося чудо: особлива нарада при НКВС СРСР переглянула вирок — ​й у 1935–му його відправили на 10 років заслання у Красноярськ.

Але Шумський все одно не заспокоївся. Протестуючи проти свавілля НКВС, у 1936 році він оголосив голодування. До нього терміново привезли дружину Євдокію Шумську–Григоренко, якій пообіцяли переглянути справу чоловіка. Той припинив голодувати. Та вже через рік заарештували саму Євдокію як «ворога народу» і розстріляли…

Перед смертю написав Сталіну про малоросів

У 1943 році закінчився термін ув’язнення, але Олександр Шумський залишився у Красноярську на «лікуванні». У засланні він написав монографію «Малороси». «За інших обставин, — ​зазначав він, — ​за цю працю Українська академія наук присудила б мені докторський ступінь і обрала би своїм членом. Але не такий тепер час, щоб мій рукопис побачив світ… Нехай він умре разом зі мною». Колишній народний комісар освіти знищив свою роботу.

Восени 1945–го незламний Шумський пише вражаюче відвертого листа Сталіну. «Уже ваш виступ з компліментами російському народові й розподіл народів СРСР за розумом, характером і т. ін. змусив насторожитись. Але те, до чого договорився Микита Хрущов на святкуванні річниці визволення України (транслювалось по радіо), абсолютно нетерпимо і вимагає найенергійнішого протесту». Що ж сказав Хрущов? Він дякував російському народові за «ясний розум, стійкість і терпіння, братерську допомогу українському народові». «Така промова — ​це вже не окремий випадок малоросійського плазування, — ​наголошує у листі Олександр Шумський. — ​Це образливо і принизливо для українського народу. Що ж являє собою народ, від імені якого це говориться — ​український народ? Що він без ясного розуму, без стійкого характеру, без твердої волі. Народ безвольних, безхарактерних дурнів, який врятував розумний, стійкий російський народ?.. Це лінія національно–політичної кастрації українського народу. Лінія перетворення України в політично аморфне тіло — ​в Малоросію».

Після такого листа Шумському несподівано дозволили повернутися в Україну. Не просто так. Дорогою додому до нього в купе увійшла спеціальна група на чолі із Павлом Судоплатовим. Шумському затиснули рот і лікар–убивця МГБ Майрановський зробив смертельний укол. Для вбивства використали хімію. Як це, до речі, робить Росія і досі по всьому світу.

…Колись Олександр Шумський допоміг російським більшовикам загарбати Україну, думав, що допоможуть йому побудувати тут комуністичний рай. Але насправді загнав себе і цілий народ у пекло. Хороший урок для теперішніх проросійських діячів: для Кремля нема «своїх» серед «хахлів» — ​є тільки ті, кого треба використати, щоб знищити Україну.

По–іншому не буває. Доведено історією.