«Хто такий Хавкін? Та холера його знає…» А він врятував світ від холери і чуми

Винайшов вакцину і випробував її на собі

Володимир Аронович Хавкін — ​уродженець Бердянська (нині Запорізька область). З дитинства він мав схильність до природничих наук. Середню освіту здобув у гімназії рідного міста, потім навчався в Одеському університеті в академіка Іллі Мечникова. Студентом став членом політичної організації, яка виступала проти єврейських погромів, був активістом «Народної волі», що у 1882 році здійснила замах на військового прокурора генерала Василя Стрельникова. Через це молодий науковець, одержавши вчений ступінь, мусив виїхати за кордон. У 29 літ він став співробітником Пастерівського інституту в Парижі.

У 1897 році королева Вікторія нагородила українця одним із найвищих орденів Британської імперії.

На той час медицина не мала ліків проти холери, страшні епідемії «викошували» міста і села. Володимир Хавкін поставив собі за мету знайти захист від цієї недуги. Тому, коли у 1892 році українець продемонстрував своє відкриття — ​ввів вакцину, яку винайшов, самому собі, першими його привітали найвидатніші вчені в цій галузі Луї Пастер та Ілля Мечников. Кажуть, Хавкін завжди відмовлявся від грошових винагород за свої винаходи, для нього важливішим було сприяння у практичному застосуванні препаратів. Якраз у той період в Росії спалахнула епідемія холери, вчений запропонував безкоштовно передати розроблену ним вакцину, щоб зупинити поширення недуги і… одержав відмову. За три місяці від небезпечної інфекції загинуло близько 300 тисяч людей. Не відразу оцінили винахід і у Франції. А ось влада Великої Британії зрозуміла, яке колосальне значення у світовому масштабі має це відкриття. Вона надала лікарю можливість випробувати вакцину в англійській колонії — ​Індії, яка наприкінці позаминулого століття була практично повністю вражена холерою.

Переміг «чорну смерть» і став національним героєм Індії

У 1893 році Володимир Хавкін прибув до індійської провінції Бенгалія. Населення насторожено, а іноді й вороже зустрічало чужоземця. У селищі Кантал в нього навіть жбурляли камінням. Коли перед його будинком зібрався розлючений натовп, Хавкін вийшов до людей, зняв сюртук, загорнув рукав сорочки і на очах у всіх зробив собі щеплення. Потім через перекладача пояснив, для чого це потрібно. І тоді до лікаря один за одним почали підходити мешканці селища, відмовилось усього дев’ять чоловік, які пізніше померли від холери. За декілька днів Володимир Хавкін та його помічники вакцинували 25 тисяч осіб. Хвороба відступила.

Через чотири роки вчений переміг іще страшнішу недугу — ​бубонну чуму, яка спалахнула у Бомбеї. Щодня «чорна смерть» забирала до 200 життів, спустошуючи цілі квартали. Люди в паніці тікали з міста, розносячи хворобу за його межі. Хавкін одним із перших приїхав у вимираюче місто, де терміново створив протичумну лабораторію. Напружена робота тривала три місяці, аж поки необхідний препарат задовольнив вимоги науковця. 10 січня 1897–го Володимир Аронович здійснив новий професійний подвиг — ​випробував дію протичумної вакцини на собі.

За два роки Хавкін зумів налагодити в Індії виробництво вакцини, мільйони людей були врятовані. Згодом створена нашим співвітчизником у Бомбеї лабораторія стала найбільшим у Південно–Східній Азії дослідницьким центром з бактеріології та епідеміології (тепер це інститут, який носить ім’я Хавкіна).

У 1897 році королева Вікторія нагородила українця одним із найвищих орденів Британської імперії. Згодом доктор Хавкін працював в англійському військовому міністерстві, де відповідав за вакцинацію англійських солдатів, які вирушали на Першу світову війну.

26 жовтня 1930 року агентство «Рейтер» розповсюдило інформацію про те, що «на сімдесят першому році життя в Лозанні (Швейцарія) помер видатний бактеріолог Володимир Хавкін». День смерті відомого лікаря став в Індії днем національного трауру.

На жаль, в Україні про знаменитого вченого досі мало хто знає. Не випадково Чехов писав про Володимира Хавкіна: «Це великий філантроп, якому аплодує вся Європа, а на батьківщині про нього ніхто не знає». Чого ж дивуватися, що в нас люди й досі, як і понад 100 років тому, бояться щеплень? До речі, через відсутність власного виробництва вакцин Україна сьогодні закуповує чимало індійських препаратів.