З автора пісні «Все, що тебе не вбиває» теж знущалися в школі (Відео)

Якось моторошно ставало від кадрів, де діти знущаються з хлопця-однокласника, де нічого не помічає вчитель, де батьки замість вислухати дитину мовчки їдять попкорн перед телевізором. Щось подібне чи не щодня показують і в новинах. Межа між тим, що кліп — ​це зрежисована постановка і такого ніколи насправді не може бути, сама собою зникала, надто вже схоже все на реальну школу. З цькуванням, слізьми, бійкою, розпачем…

 Віри цих трьох і моєї власної мені було достатньо, щоб рухатися вперед. Завжди знайдуться люди, яким ти не подобаєшся. Але це не привід відмовлятись від своєї мрії, своєї суті та від пошуку своїх людей.

У відео йдеться про школяра, який у своєму класі став «білою вороною», про те, як складно жити в сучасному суспільстві тим, хто відрізняється від інших, тим, кого не розуміють, кого бояться або переслідують. А ще — ​про тих, хто обов’язково вистоїть і переможе. «Хлюпики, з яких усі сміялися, стануть Стівами Джобсами і Марками Цукербергами, некрасиві і затюкані класом дівчата — ​супермоделями, вічно відстаючі лунатики — ​геніальними винахідниками, а діти з обмеженими можливостями — ​новими Стівенами Хокінгами», — стверджує Шуров.

Можна було б легко списати ці слова на пафос, але навіть на прикладі свого класу запросто назву добрий десяток історій, коли якраз отакі скромні і непоказні діти досягли значно більшого, аніж їхні популярні і «модні» за шкільними мірками ровесники. Та й сам Дмитро відкрито поділився особистим досвідом, як непросто бути іншим: «Коли мені було 10 років, ми переїхали в іншу квартиру, я пішов у нову школу. Класи були переповнені, і мені не залишилось місця за партою. Класний керівник вирішила посадити мене вчитися за підвіконня. Ніхто зі мною не дружив, всі сміялися, тому що я сидів «боком» і мої речі постійно падали на підлогу. Я був ідеальним персонажем для тролінгу: хлопець в окулярах, танцює бальні танці, грає на піаніно. Почалася зима, з вікна дуло, я захворів і пропустив два тижні школи. Коли повернувся, за підвіконням уже сидів інший новий учень, і мене вирішили добити: посадили за стіл поруч із вчителькою! Там я намагався вчитися, але відчував такий тиск, що мої до того чудові оцінки впали нижче плінтуса. Батьки перевели мене в іншу школу, де був трошки інший контингент. Все те, над чим насміхались у попередній, тут зненацька стало перевагами: коли став «Містером школи», мені допомогли й бальні танці, й гра на піаніно, й спів. Згодом виграв декілька олімпіад, поїхав як один із кращих учнів в «Артек», а вже в останніх класах — ​учитись за обміном у Францію та Америку. Якщо ви думаєте, що цій історії кінець, то помиляєтесь. Все життя — ​це постійні емоційні американські гірки. Коли я записав перші пісні для Pianoбоя, були лише 3 людини, які в них повірили, причому всі вони звалися Андріями: Хливнюк, Кузьменко, Шабанов. Віри цих трьох і моєї власної мені було достатньо, щоб рухатися вперед. Завжди знайдуться люди, яким ти не подобаєшся. Але це не привід відмовлятися від своєї мрії, своєї суті та від пошуку своїх людей».

 Ідея кліпу швидко знайшла відгук серед глядачів: «Ця пісня не лише для одинадцятикласників. У сучасному світі більше не існує моралі і якихось вікових обмежень щодо насильства над душею. Кожне «а давайте не будемо з ним дружити», «ти не класний», сказане ще в садочку, бійки в школі, знущання над тими, хто не в змозі постояти за себе, неприємні записки або слова, сказані в твій бік, ігнорування в університеті, неповага на роботі — ​все це цькування йде з дитинства. Хтось називає це природним відбором, а в моєму розумінні – це жорстокість. Кажуть, що все зло на цьому світі йде не від вчинків поганих людей, а від того, що хороші люди сидять склавши руки. Тож коли бачиш, як кривдять знайомого або близького друга, стань на його захист, адже підтримка і єдність — ​це те, що необхідно нам усім щодня, щогодини, щохвилини і не лише для боротьби проти цькування».

Разом із прем’єрою кліпу Дмитро Шуров також оголосив про запуск своєрідного флеш–мобу у стрічці коментарів під ним. Якщо ви бажаєте послухати виступ Pianoбоя на власному шкільному випускному у травні, просто залишайте коментарі про новий ролик на сторінці у You Tube, додаючи до них номер школи та назву населеного пункту. Але поспішайте: за три тижні, відколи з’явився відеокліп, свої відгуки до нього написали уже понад три тисячі людей.

«Його били, топили у басейні, ходив по стелі – й жодного разу не сказав, що втомився»

 Дмитро Шуров особисто поділився враженнями про зйомки

— Пане Дмитре, кліп знімали у справжній школі з реальними учнями?

— Основа — ​це справжній клас однієї з київських шкіл. Але от головних героїв ми відбирали разом з Гео Леросом (молодим режисером, знаним арт-куратором, «батьком» значної частини київських муралів). На роль хлопчика було багато претендентів, але коли ми побачили кастинг Антона, одразу зрозуміли, що це він. Феноменально відповідальний та дисциплінований актор, він приходить на майданчик не дуркувати, а працювати, віддається роботі на 100 відсотків. Із шостої ранку до другої ночі він знімався — ​його били, топили у басейні, ходив по стелі — ​й жодного разу не сказав, що втомився. З цієї людини вийде шось надзвичайне! Вангую йому, рудій Поліні та Тані Скляр (дівчинка з факелом) майбутнє у великому кіно! Взагалі ми хвилювалися за цю зйомку, бо це діти, точніше — ​підлітки, з ними працювати складно. Але все пройшло напрочуд гладко. Діти відіграли потрясно, я дуже вдячний їм — ​якщо чесно, очікував труднощів. А вони настільки прониклись ідеєю, що все зробили бездоганно. Усі гіперболізовані символи використовувалися режисером для того, щоб показати гостроту теми. Це кліп-метафора про наше життя.

— Відзнято усе так, що хочеться дивитись далі й далі. Кліп сприймається як вдалий саунд-трек до фільму. Чи не було у вас наміру зняти фільм на цю тему?

— Дійсно, режисеру вдалося створити не кліп, а справжнє художнє кіно. Він надзвичайно талановитий, не боїться будь-яких завдань. Тому вся заслуга цього художнього твору — ​цілком на його «совісті». Я не планував нічого подібного, але Гео вивів кліп до пісні на рівень класної «короткометражки».

Враженнями про перегляд кліпу «Все, що тебе не вбиває» ми попросили поділитися наших експертів.

 

«Здається, режисер цього відео був адептом Квентіна Тарантіно»

Василь СЛАПЧУК, письменник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, учасник війни в Афганістані

Свою оцінку я би поділив на дві частини: безпосередньо тексту та відео, музику критикувати не беруся. Відеоряд зроблений якісно, на мою думку, він навіть професійніший, аніж текст. Останній відверто слабенький

Коли показав цю роботу дружині, то було помітно, що вона її розчулила, навіть сльози з’явилися. Сам же сприйняв сюжет більш тверезо. Дійсно, проблема підліткової жорстокості реальна й актуальна. Але у мене склалося враження, що режисер цього відео був адептом (послідовником) Квентіна Тарантіно (американський кінорежисер, фільми якого пронизані особливою жорстокістю. – Авт.).

Все хороше, як і, на жаль, погане, починається з сім’ї…

В інтернеті багато роликів із насиллям, але там усе це йде від якогось хаосу. А тут ніби чітка програма, як якась реклама. Ота пляма крові на стіні, яку витирають ганчіркою… Тут навіть якась естетика, нехай і своєрідна, порушена.

Я ходив у школу в селі Лобачівка Горохівського району. Звісно, було, що тебе хтось ображає чи ти когось. Але це було швидше проявленням особистості, спробою реалізувати себе. Такого, щоб відверто знущалися, у класі не було.

Не знаю, які причини мають спонукати, щоб колектив настільки цькував одну людину. З відео цього не зрозуміло, і текст нічого не пояснює. Ці слова можна було накласти і на абсолютно інший відеоряд – і вони б нічого не втратили.

«Летімо сміливо по життю, бо подолання його перешкод загартовує!»

Лідія КАТИНСЬКА, викладач вищої категорії, викладач–методист шкільної педагогіки та вступу до спеціальності ВКНЗ «Володимир–Волинський педагогічний коледж імені А. Ю. Кримського»

Насамперед скажу, що у відеокліпі «Все, що тебе не вбиває» показана загальна проблема байдужості людей, а особливо батьків. Бо все хороше, як і, на жаль, погане, починається з сім’ї…

Кожен із нас має своє призначення: хтось навчає інших, хтось дбає про рідних дітей, хтось пише музику і вірші… Але однозначно ми всі покликані бути людьми справжніми, а головне — не байдужими одне до одного. Життя наше настільки чудове, що ми, наситившись його благами, шукаємо в ньому недоліки. Для чого? Чи не краще вчитися розуміти одне одного, прощати, підтримувати, допомагати, обнімати, поступатися і просто любити! Кліп саме про це!

А ще у ньому яскраво простежується важливість абсолютно вічних людських цінностей: віри, надії, любові! Летімо сміливо по життю, бо подолання його перешкод загартовує! Не будьмо байдужими!

Кліп — класний! Музика, її тональність, гармонія і неймовірно справедливий та доречний текст звучать піднесено, патріотично! Кліпу жити!

Катерина ГАЛЕНКО

Рік тому Pianoбой перевернув мій світ втіленням у життя нашої спільної пісні «Вітчизна». Тоді Дмитро сказав дуже важливі слова: «Музика насправді не стільки лікує, скільки налаштовує на конструктив, і вона здатна благотворно впливати і на авторів, і на слухачів». Хотілося б подарувати кожній дитині в школі той заряд позитиву, який іде від Дмитра Шурова та команди Pianoбой.

Надія МЕЛЬНИЧУК

«Все, що тебе не вбиває, робить тебе сильнішим» нагадала мені такі рядки: «Сила гартується в боротьбі. Сильні не гнуться, а гнуться слабкі». На жаль, це лише в пісні, а в житті буває по–різному. Але на те і є справжнє мистецтво, щоб вказати нам шлях до істини. Нехай ваша пісня допомагає знаходити порозуміння і ставати добрішими, нехай слабкий стане сильним, а сильний зрозуміє слабшого.

 

Все, що тебе не вбиває

(Музика і текст Дмитра Шурова)

 Приспів:

Все, що тебе не вбиває, робить тебе сильнішим.

Ти ніби ще дишиш, раптом ледь не вмираєш.

Життя дає тобі здачі, планета з-під ніг тікає,

Все, що тебе не вбиває, нехай тебе не лякає.

 

Друже, де ж твої друзі, з якими ти йшов так довго?

Ніхто не питає, не кличе, ніхто не чекає вдома.

Так високо разом літали, а падати вниз самому.

Розірвані вщент крила ти не покажеш нікому.

 

Бо удача ласкає сильних, і ти для неї не лузер,

Допоки ти віриш і мрієш, допоки ти б’єшся й любиш,

Коли твоє серце ржавіє, коли лоукостер несеться,

Здається, нічого не вдієш, — ​це тільки здається.

Приспів

 

Друже, ми ранені хижі звірі, яким рятувати всесвіт.

Навіщо тобі твоя віра, якщо ти не віриш у все це?

Напівпорожня надія рятує від порожнечі.

Навіщо тобі країна, якщо ти плануєш втечу?

 

Дорога кінця не має, а ти пройти її маєш.

Життя полюбить навзаєм лиш тих, хто пройшов по краю,

Лиш тих, хто не відхилився, хто не рахував зиски,

Хто стиснув зуби і бився за чесне і вічне.

Приспів

 

Підіймай, підіймай, підіймайся й лети!

Підіймай, підіймай, підіймайся й лети!