Хто він — чоловік Роксолани?

Османська імперія в XVI–XVII століттях стала гравцем, без якого не вирішувалося жодне питання на світовій геополітичній шахівниці. І завдячує цим держава насамперед Сулейману І, відомому в Туреччині як Законодавець (Кануні), а на Заході — як Пишний.

Десятий із турецьких султанів османської династії народився 6 листопада 1494 року в Трабзоні (Трапезунді). Його мати Хабзе Хатун була донькою кримського хана Менглі–Гірея. Відомо, що хани брали за дружин переважно черкесок, чим і пояснюється яскравий кавказький тип султанового обличчя. Виховувався Сулейман серед вправних татарських нукерів у колишній генуезькій колонії — місті Кафі (нинішній Феодосії).

За Сулеймана I Пишного почався розквіт турецької культури, що ввiбрала в себе все найкраще від підкорених народів.

Сулеймана І вирізняв неабиякий талант адміністратора. За його правління були укладені кодекси з метою впорядкувати військово–адміністративний устрій та фінанси, а ще вибудувана настільки цілісна система управління державою, що турецькі султани після його смерті видавали не закони, а лише «укази справедливості» — адалет–наме. За Сулеймана I Пишного почався розквіт турецької культури, що ввiбрала в себе все найкраще від підкорених народів. Він писав вірші, протегував математикам, астрономам, картографам і мореплавцям, за часів його правління жив і творив видатний архітектор Сінан, найбільшу славу якому принесли чудові мечеті — Селіміє, Шахзаде, Сулейманіє.

Туреччина була буквально переповнена сотнями тисяч невільників — греків, сербів, українців, московитів, поляків, хорватів, венеційців, албанців… Чимало з них зрікалися своєї віри й ставали талановитими адміністраторами, яничарами — ревними виконавцями волі султана. Головними постачальниками невільників були кримські татари і ногайці.

Сулейман І, поза сумнівом, був найвидатнішим із турецьких султанів. Як писав англійський історик Стенлі Лейн–Поуль, «трохи чи не од Гібралтара до Багдада та й од порогів Нілу до Будапешта на Дунаї — його імперія».

В Україні султан Сулейман І Пишний особливо відомий завдяки дружині, про яку ми дізнаємося, зокрема, з роману Павла Загребельного «Роксолана». Він вийшов друком у Радянському Союзі 1980 року. До речі, турецький перекладач цього твору Омар Дерменджі запитав під час однієї із зустрічей з автором за його життя, як йому вдалося добитися видання цього роману всупереч радянській цензурі. Адже у ньому на першому місці були не класи чи суспільство, як того вимагали комуністичні догми, а особистості. Павло Архипович тоді іронічно відповів, що роман просто був завеликий, і цензори не подужали його…

Життя Насті Лісовської — Роксолани — схоже на неймовірну, фантастичну казку. 15–річна дівчинка з Рогатина потрапляє до гарему молодого Сулеймана та отримує офіційний статус «першої дружини султана». А вже незабаром її визнають за імператрицю величезної Османської імперії, фактично співправительницю Сулеймана Пишного.

Цікаво, що Роксоланою цю нашу співвітчизницю нарекли не османські, не мусульманські джерела і не пізніші українські, а західноєвропейські автори (можливо, не без впливу польських хроністів, які називали Роксоланією значну частину тодішніх українських земель, а мешканців її — роксоланами). Роксолана мусила не лише прийняти іслам (дочка православного священика), вивчити закони шаріату та цивільного права Туреччини («Канун»), опанувати турецьку, перську та арабську мови (є свідчення, що, крім цього, блискуче знала також і європейські). Вона повинна була — якщо хотіла жити! — знати й опанувати правила «зміїного життя» у султанському гаремі (надто у перші, ранні роки своєї кар’єри, де кожна красуня ненавиділа своїх конкуренток у боротьбі за близькість до султана і робила все, щоб знищити суперниць). І це їй вдалося завдяки розуму, знанню психології людей (цей дар у неї проявився дуже рано) і незламній волі.

Померла Настя Лісовська — Роксолана, «Хуррем» (у перекладі з перської: весела, усміхнена — суттєвий штрих до її портрета) у статусі другої особи в державі, у віці приблизно 53 років, у квітні 1558-го, оточена пошаною і любов’ю султана, який — про це свідчать турецькі історики — безмежно сумував за нею та зробив чимало, щоб увічнити її пам’ять.

У Стамбулі було збудовано — за наказом Сулеймана, який пережив її на вісім років, — прекрасний мавзолей. Мавзолей Роксолани. Хуррем. Володарки імперії. Тієї, яка, за відгуками сучасників, «була радше милою, ніж красивою». Тієї, чий портрет написав 1555 року великий Тіціан. Полотно названо La Sultana Rossa — «султанша–русинка» або «султанша, народжена на Русі».

 

Історія дуже повчальна – на всі часи

Цікавий переказ (а може, байка) про те, що, помираючи, Сулейман покликав слугу, щоб він записав його останню волю

Слуга був надзвичайно здивований трьома останніми пунктами заповіту:

1. Султан заповідав, щоб його труну несли на руках найкращі лікарі Османської імперії.

2. Щоб по всьому шляху, яким будуть нести його табут (мусульманська домовина), розкидали золоті монети і дорогоцінне каміння.

3. І щоб його руки висовувалися з табута і були на виду.

Те багатство, яке ми отримуємо від життя, в цьому світі і залишається.

Набравшись сміливості слуга запитав у Сулеймана, навіщо йому це. На що султан відповів: «Нехай кращі лікарі несуть мій табут, і нехай усі бачать, що навіть найкращі лікарі безсилі перед обличчям смерті. Розкидайте зароблене мною золото: нехай усі бачать, що те багатство, яке ми отримуємо від життя, в цьому світі і залишається. Нехай усі бачать мої руки і засвоять, що навіть падишах усього світу – султан Сулейман Кануні, пішов з цього життя з порожніми руками».