Луцький завод «Мотор» виготовляє 5 тисяч деталей до авіаційних двигунів*

Не просто збереглись    — ​виросли!

На двигуні до військового літака використовується близько 7600 найменувань запасних частин. На ремонтному заводі «Мотор» можуть виготовити… 5200 з них! Щоб досягти таких високих показників, цех з виготовлення деталей поповнився 130 одиницями спеціального обладнання.

— Модернізація, технічне та технологічне переоснащення — ​це наш пріоритет, — ​каже Володимир Маракулін, який керує підприємством з листопада 2015 року, замінивши на посаді директора Героя України Миколу Матрунчика. — ​Інакше ремонтний завод втратить конкурентоспроможність, а це шлях в нікуди.

Державне підприємство «Луцький ремонтний завод «Мотор» спеціалізується на ремонті авіаційних двигунів та агрегатів до них. Тут відновлюють три типи моторів: РД–33 для літаків МіГ–29; АЛ–31–Ф3 для літаків Су–27; АЛ–21 для літаків Су–17, Су–24 і їх модифікацій. Зважаючи на те, що у бойовому складі Повітряних сил української армії експлуатуються літаки МіГ–29, Су–27 і Су–24, завод має вкрай важливе оборонне значення. Тим паче, що це єдине таке підприємство в Україні.

На щастя, у непрості 1990– ті та 2000–ні «Мотор» не просто зміг залишитись на плаву, а й розширив свої можливості. Наприклад, у 2004–му тут започаткували ремонт двигунів РД–33. Досягти цього було б неможливо лише на не надто щедрих державних замовленнях. Від­так фактично із часу здобуття незалежності почався пошук клієнтів у всьому світі. Протягом останніх 20  років на закордонних замовників припадало до 98% виконаних робіт. Конкурувати у цій справі доводиться з кількома аналогічними підприємствами Росії та Польщі. І у луцьких ремонтників це добре виходить: наші двигуни стоять на літаках багатьох країн Південної та Південно–Східної Азії.

 

Росія — ​не партнер, а конкурент

В останні роки для заводу розпочався новий етап, адже Українська держава нарешті почала вкладати кошти у відновлення та створення військової техніки. Тож тепер частка вітчизняних замовлень на «Моторі» — ​в межах 30 відсотків. За останні 4 роки виробництво на підприємстві зросло на 25%, і у 2017–му волинські фахівці оновили понад 50 двигунів. Проте наявні замовлення української оборонки все одно не становлять левової частки, і без іноземних партнерів вижити йому не вдалося б.

У той же час, за словами директора Володимира Маракуліна, з 2012 року співпраця з Російською Федерацією повністю припинена.

Наш найближчий конкурент на ринку праці — ​це Польща, розташована за якихось 130 км. Вони «переманюють» наші кадри у свої технопарки. Як із цим боротися? Тільки достойною зарплатою. Більше нічим фахівця
не втримати.

– Ми ніколи не були залежні від Росії у плані замовлень, але там розташовані підприємства–виробники запасних частин до авіадвигунів, — ​розповів він в інтерв’ю виданню «Конкурент». — ​Взагалі, з перших днів незалежності Росія майже призупинила поставку запасних частин заводу «Мотор». Ми завжди були конкурентами для багатьох російських підприємств, а там є 4 заводи, які ремонтують і виготовляють двигуни. І в чомусь ми їм постійно заважали. Тому Росія без крайньої потреби не постачала заводу «Мотор» запасні частини. Ми намагалися обходитись власними силами. І з 2013 року, по суті справи, у нас немає жодних контактів із заводами–виробниками Російської Федерації. Сьогодні всі питання вирішуємо самостійно.

Проте непогану співпрацю налагоджено з Білоруссю. «Мотор» часто працює у кооперації з ремонтним підприємством у місті Барановичі. Там ремонтують планерну частину літаків, а тут — ​двигуни. В результаті замовник отримує оновлений літальний апарат вищої якості, ніж це роблять російські конкуренти.

 

Торік заплатили 230 мільйонів податків, з яких 33 мільйони залишились у Луцьку

Завдяки таким підприємствам, як «Мотор», суттєво поповнюються і державний, і місцевий бюджети. У минулому році завод заплатив 230  мільйонів податків, з яких 33  мільйони залишились у місті. Якщо додати сюди 1150  волинян, які трудяться тут і мають конкурентну зарплату, то стане зрозумілим значення заводу у життєдіяльності Луцька та цілого краю. «Мотор» уже давно став підприємством, яке формує промислове обличчя міста.

Втім, не приховує Володимир Маракулін, питання кадрів та оплати праці залишається «складним та актуальним».

– У радянські часи до нас приходили саме авіаційні кадри: з місцевого авіаполку, авіадивізії, що дислокувалися в Луцьку, кваліфікованих офіцерів в запасі вистачало, — ​розповідає він. — ​Зараз проблемою є висококваліфіковані робітники–верстатники. Наш найближчий конкурент на ринку праці — ​це Польща, розташована за якихось 130 км. Вони «переманюють» наші кадри у свої технопарки. Як із цим боротися? Тільки достойною платнею. Більше нічим фахівця не втримати. Лише зарплатою та соціальними гарантіями. І ставленням до людини, яке у нас все–таки краще, ніж у Польщі чи в Німеччині, де українці працюють деколи «батраками». На сьогодні середня зарплата у нас становить 12 710 гривень. Скажу, що зі зростанням заробітків плинність кадрів серйозно зменшилася.

Крім цього, «Мотор» утримує дві бази відпочинку: на Світязі та в селі Товпижин Демидівського району Рівненської області. Там мають змогу одночасно оздоровитись 120 осіб. Зазвичай, працівники отримують пільгові путівки.

– Місця там дуже мальовничі, красиві. Людина відпочиває, після цього зовсім по–іншому працює. Тому поки завод заробляє гроші, поки ми можемо нормально фінансувати «соціалку», від баз відмовлятись не будемо, — ​запевнив Володимир Маракулін. — ​Успішним підприємство може бути тільки тоді, коли на ньому працює вмотивована, задоволена людина.

 

 Довідка «Волині–нової»

Початок діяльності заводу припадає на 1938 рік, коли у місті Орел були сформовані авіаційні майстерні. Протягом Другої світової війни у них відновили 985  літаків та 2490 двигунів. У березні 1945–го підприємство перебазувалось у Луцьк, де на його основі утворилась 223–тя авіаційна ремонтна база. У лютому 1998 року отримало нову назву: «Державне підприємство «Луцький ремонтний завод «Мотор». Тут ремонтують авіаційні турбореактивні двигуни третього та четвертого поколінь.

Із 2015–го завод очолює Володимир Ювеналійович Маракулін, який виграв конкурс, оголошений концерном «Укроборонпром». До цього він був комерційним директором підприємства. На завод прийшов молодим лейтенантом у серпні 1986 року. Відтоді здолав шлях від старшого інженера технічного відділу до директора ДП «Мотор».

Петро МАКАРУК