Тато і... дві мами
— Ну от, усе й скінчилося, нарешті, — з болем, але й водночас з якимсь самій собі незрозумілим полегшенням подумала Лариса, побачивши, як її чоловік іде вулицею, тримаючи за руку хлопчика років п’яти, а поряд із ним — значно молодша від нього супутниця
Ось і сталося те, що рано чи пізно мало статися, — спливло в розпаленому мозку. — Прийшов час втрати. Час, якого вона так боялася, але знала — він неминучий.
І треба ж було багато років тому їм, молодятам, вийшовши взимку з-за весільного стола, йти гуляти до річки? Ні, це, зрозуміло ж, була не її ідея. Так захотів він, чоловік Станіслав. Ясно, що був добряче напідпитку.
Чому ж не відмовила? Не хотіла сперечатися з коханим. Хай провітриться від застілля.
Але таки треба було наполягти і спинити, коли вирішив перевірити лід на міцність. Події того вечора — згадка, як страшний сон. Не спинила. Вони опинилися в крижаній купелі. Їй, тренованій спортсменці з міцними руками й ногами, швидко вдалося витягти чоловіка на берег, на її ж порятунок пішло значно більше часу. Й розплата за легковажність не забарилася — їй ніколи не бути матір’ю. Лікарі скрушно розводили руками. Ніякі відомі методи не допомагали.
Станіслав з болем сказав, що буде до смерті вдячний тій жінці — навіть останній за поведінкою, — яка народить йому дитину, буде їй найвірнішим другом.
Станіслав дуже переживав, хотів бути батьком. Винуватив тільки себе в тому, що з нею сталося. Не слухав глухого бурчання матері, родичів, друзів, доброзичливців — покинь цю, одружися з іншою, з такою, з якою будеш мати нащадків, і не одного. Лариса щодня з божевільним стукотом серця чекала його повернення з роботи — чи прийде, чи вже покинув і не вернеться. Чоловік повертався. Пам’ятав, кому завдячує своїм другим народженням і цінував це. Та з кожним днем і роком на його, колись гладеньке чоло рясно налягали зморшки, і кожна нова утворювала черговий шрам на Ларисинім серці.
Аж раптом сталося чудо: Станіслав почав оживати на очах. Усе частіше на його губах з’являлася усмішка. Він навіть почав наспівувати мелодії вже забутих нею, колись співаних їй пісень. Вона подумала: йому от–от сорок. Можливо, бажання батьківства в ньому згасло. І от… От він іде, тримаючи за руку свого сина. Навіть на віддалі було помітно, як вони схожі. Очі Лариси пекли вогнем страждання, і його полум’я, видно, обпекло чоловікову супутницю, вона озирнулася, але перед тим, як іти далі, сміливо глянула в очі законній жінці.
Коли чоловік повернувся з роботи, Лариса не знати й чому не стала нічого питати. Від чоловіка віяло радістю й цю радість він наче передавав жінці.
«Усе справедливо», — вирішила Лариса. Він має право мати дитину. А без зв’язку з іншою жінкою це неможливо.
Чоловік–тренер повідомив, що на кілька днів везе групу на змагання. Попросив назавтра приготувати «тормозок».
Коли за ним зачинилися двері, чи не зразу до квартири зайшла «та». Дивно, вона навіть не здавалася молодшою від Лариси. Ще й попросила не вважати її розлучницею, між ними нічого немає, бо навіть запліднення — штучне. Станіслав же любить Ларису по–справжньому. А вона, Марина, ще кілька років тому дуже полюбляла випити. І ось в одній п’яній компанії Станіслав з болем сказав, що буде до смерті вдячний тій жінці — навіть останній за поведінкою, — яка народить йому дитину, буде їй найвірнішим другом. Ці слова запали Марині в душу. А, завагітнівши, одразу ж кинула пити.
— Тільки, будь ласка, нічого не кажіть Станіславу. Він дуже переживає, як ви поставитеся до всього цього і впевнений, що не повірите йому. Ось моя адреса, телефон. Буду рада, якщо ви у вільний час приходитимете провідувати сина. Я особисто вважаю його вашим, тільки подарованим мені волею випадку. Дуже часто кажу йому, що в нього — аж дві мами, тільки що це наша з ним від татка й усіх інших велика таємниця. Адже тільки він один має аж дві мами. Приходьте якнайшвидше, Вадимчик дуже хоче вас бачити…
Лариса аж заплакала від радості, що чоловік не йде до іншої. І справді, стала частенько навідуватися до Марини в гості. Маленький Вадимко ніжно обіймав її, називав мамою.
А скоро Ларисі довелося переконатися в тому, що та жінка сказала правду. Незадовго після цього Марина потрапила в аварію й загинула. Коли Лариса підходила до будинку покійної, чула, як сусіди говорили про те, якою доброю людиною вона була і який у неї є справжній друг, що допомагає. Жодна душа не назвала її чоловіка коханцем небіжки.
Вона зайшла у відчинені для прощання з Мариною двері квартири. Станіслав ще навіть не встиг здивуватися появі дружини, як від труни відокремилася маленька постать і кинулася їй на шию зі сльозами й питанням:
— Ти тепер у мене тільки одна мама. Правда, ти ж мене не покинеш?
Sandra OLEK
