Як вибрати лікаря, якщо вибору нема? І чому варто поспішити з деклараціями?

«Громада має думати,  як «заманити» молодого спеціаліста»

— Коли буваю у віддалених селах, часто чую від людей нарікання, що і фельдшера нема, і лікарі до них навідуються дуже рідко. Причина цього — нестача кадрів?

— Первинна ланка медицини загалом в області забезпечена лікарями на 78 відсотків від потреби, яку визначають за кількістю населення. Але у сільській місцевості ситуація гірша, ніж у містах, там цей показник становить усього 67 відсотків. Маємо 13 амбулаторій, де нема постійних лікарів. Це — тривожний сигнал для влади на місцях. Її обов’язок не тільки писати листи в усі інстанції з вимогою прислати медика. Громада має думати, як «заманити» молодого спеціаліста, як забезпечити його житлом, створити належні умови для роботи. Сьогодні випускники медичних університетів не зобов’язані їхати за призначенням, відпрацьовувати 3 роки, як було раніше. До того ж у них сьогодні є вибір — залишитися в Україні чи влаштуватися за кордоном. Тому проблему кадрового «голоду» розчерком пера ніхто не зможе вирішити. 

— Важко сподіватись на подвижництво лікарів, якщо амбулаторії обідрані, не забезпечені обладнанням, а їздити на виклики до хворих нічим. Багато звучить обіцянок, зокрема і з уст Президента, про кардинальне поліпшення рівня медичного обслуговування на селі. І навіть певну суму цільових коштів на це область одержала. А як ними розпорядилися?

— Так, Волинь отримала 189 мільйонів гривень на розвиток сільської медицини. Їх буде витрачено, як прописано у постанові Кабміну, на спорудження й ремонт амбулаторій, на забезпечення транспортом — планується закупити 110 нових автомобілів для сімейних лікарів і 25 «швидких» для Центру екстреної медичної допомоги. До речі, кошти розподілено між районами пропорційно до кількості населення, і на місцях влада вирішувала, що потрібно зробити в першу чергу.

— Пригадую, як усі тішилися проектом Світового банку, який також передбачав будівництво і ремонт амбулаторій. А що конкретно вдалося зробити?

— Зараз узгоджується технічна документація, вирішуються інші питання щодо будівництва. Сьогодні в області діє 140 амбулаторій, ще понад 30 планується відкрити. Проблема не є аж надто гострою, важливіше, на мою думку, щоб у стінах наших медзакладів було необхідне сучасне обладнання, комп’ютери, щоб там працювали лікарі, які мають змогу підвищувати свій професійний рівень. Ці питання й вирішували у першу чергу в рамках субпроекту Світового банку.

Поки нема з міністерства чітких інструкцій…

— Триває підписна кампанія. Чи скрізь в області люди мають змогу безклопітно «узаконити стосунки» із сімейними лікарями?

— Так, в усі амбулаторії за кошти Світового банку закуплені комп’ютери і багатофункціональні пристрої для передачі інформації. Є можливість користуватися електронним реєст­ром хворих на серцево-судинні захворювання, який створили, реалізовуючи субпроект. Технічних перешкод, які б стримували процес підписання декларацій, нема. Загалом уже понад 50 тисяч волинян це зробили. Навіть якщо амбулаторія без лікаря, є змога звернутися в Центр первинної медико-санітарної допомоги в своєму райцентрі чи в сусідньому, адже місце реєстрації тепер не має значення.

Бажано провести підписну кампанію до 1 червня, щоб уже в другому півріччі кожна амбулаторія була краще забезпечена коштами.

— Дехто каже: «А навіщо завдавати собі клопоту, якщо й без декларації будуть обслуговувати?»

— Усі ж зацікавлені, щоб первинна ланка медицини одержала більше ресурсів. Ми звикли нарікати на погане фінансування, а тепер від кожного з нас буде залежати, скільки грошей надійде у той чи інший заклад. Якщо сьогодні на одну особу виділяється 240 гривень, то після підписання декларацій і затвердження угод закладів із Національною службою здоров’я буде 370 гривень, на дітей і людей похилого віку — ​удвічі більше. Тому бажано провести підписну кампанію до 1 червня, щоб уже в другому півріччі кожна амбулаторія була краще забезпечена коштами.

— Не раз міністерські чи­нов­ники оприлюднювали чималі суми зарплат сімейних лікарів, які буцімто принесе їм реформа. І хоч усе це ще вилами по воді писано, а вже є нарікання, що задля матеріального благополуччя лікарів у сільських амбулаторіях скорочують інших працівників.

— Власниками закладів є громади. Ніхто сьогодні нікому не дає «рознарядок», скільки  осіб має бути в амбулаторії, навпаки, штатні нормативи відмінені. На місцях мають самі вирішувати, як ефективніше розпорядитися коштами на медичне обслуговування жителів.

— Ось із Великого Обзира Камінь-Каширського району надійшла скарга, що звільнили фельдшера, а лікар проживає у сусідньому селі й на виклики виїжджає не завжди. До речі, в. о. міністра Уляна Супрун якось обмовилася, що це й не обов’язково, можна й по телефону проконсультувати. Хворих такий підхід обурив, а лікарів збив із пантелику.

— Ніхто не відміняв існуючих досі вимог. Більшість медиків їх і далі дотримуються, розуміючи, яку відповідальність несуть за здоров’я і життя пацієнтів, а тому дистанційним консультуванням не обмежуються. У кожному конкретному випадку треба керуватися ще й здоровим глуздом. А щодо звільнення фельдшера, то вирішувати, чи є необхідність зберегти цю посаду, має громада. В умовах децентралізації ніхто згори не диктує, чи треба, наприклад, у кожному селі утримувати ФАП і платити працівнику, який зі своїми обов’язками не справляється.