Формула зцілення

Той, кого попросив, міг за хвилину вдовольнити його прохання. Але цього не зробив. Він мав для нього щось інше — ​більше, ніж потрібно для уздоровлення тіла. Він сказав: «Якщо можеш, повір»

Як просто: ти запитав, чи готовий я дати, — ​я запитав, чи готовий ти взяти. Здавалося б, звичайні слова. Але ні. Це код, який міняє формулу крові. Структуру мозку. Об’єм серця.

Нещасний батько готовий на все. Його душа готова повірити. Але в душі немає віри. Бо звідки їй узятися в сутінках страху, відчаю й забобонів?! Заціпенів у розпачі. А Той, кого він просив, нікуди не йде. Він чекає, забувши про тих, хто з Ним, хто вірить.

Здавалося б, звичайні слова. Але ні. Це код, який міняє формулу крові. Структуру мозку. Об’єм серця.

І раптом чоловік у скрусі останнього відчаю каже: «Поможи моєму невірству».

І тоді, тільки тоді — ​стається Чудо. Ні, не зцілення хлопця — ​це само собою. Головне Чудо стається з батьком: з цього моменту він перестає очікувати чудес, бо вони вже з ним, у ньому.

Мудрець Андрій Ворон радив саме цю коротку молитву тим, хто не знав, як, коли і скільки молитися.

«Поможи моєму невірству». Господу не так уже й багато потрібно слів. Власне, молитва — ​це не слова, не прохання. Молитва — ​це прийняття Духа. А Він уже знає, що далі робити.

Атеїсти, правда, назвуть це по–іншому — ​натхненням. Та Бог із ними…

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ, журналіст, письменник, лауреат Шевченківської премії (2014), директор мукачівського видавництва «Карпатська вежа», оповідання з книги «Збирання попілинок»