На Кубі завершилась ера правління Кастро

20 квітня Міґель Діас-Канель відсвяткував своє 58-річчя. І напередодні дня народження він отримав просто шикарний подарунок — ​19 квітня тамтешній парламент одностайно і безальтернативно обрав його Головою Державної Ради Куби (керує країною між сесіями парламенту). Автоматично він також сів у крісла голови ради міністрів та верховного головнокомандувача зброй­них сил. Як кажуть, «керуй — ​не хочу»…

При тому, що 58-літній Міґель Діас-Канель далеко не юнак, він все одно прожив менше, ніж брати Кастро — ​Фідель та Рауль — ​правили цією острівною країною. «Епоха родини Кастро» тривала цілих 59 років! Фідель Кастро, нагадаємо, прийшов до влади у 1959-му, а рівно 10 років тому, у 2008-му, його замінив на посту рідний брат Рауль. І лише коли останньому «стукнуло» 86, він нарешті погодився піти на пенсію.

Революція продовжить іти по накресленому шляху… На Кубі нема місця тим, хто прагне до відновлення капіталізму.

Словом, новий кубинський керманич Міґель Діас-Канель народився, коли країною керували Кастро, зростав і робив кар’єру при Кастро, і нікого, крім них, при владі не бачив. А якщо і знає, що державою можна управляти по-іншому, то тільки з книжок.
То як він може бути реформатором? Отож-бо. Хіба що косметично і ду-у-уже повільно. А якщо й спробує по-серйозному рипнутись — ​дід Рауль зможе дати по руках, адже він ще на 3 роки залишився головою Комуністичної партії, яка, за конституцією Куби, є «найвищою керівною силою суспільства і держави». Зрештою, саме Рауль Кастро фактично і обрав собі наступником Міґеля — ​за його «ідеологічну твердість». 

Звісно, навіть найретельніше відібрані наступники можуть «збитись з дороги». Єльцин, певно, зараз у труні перевертається, коли бачить, якого ізгоя з Росії зробив Путін, але у випадку з «ідеологічно твердим» Міґелем Діас-Канелем це сумнівно. Адже свою щиру відданість революції він доводив на практиці. Після університету, де отримав спеціальність інженера-електроніка, Міґель служив у Революційних збройних силах, та йому хотілось реальних бойових сутичок, тому подався до Нікарагуа, де тривала громадянська війна, на допомогу «сандиністам» (Сандиністський фронт національного визволення скинув диктатора Самосу і привів у 1979 році до влади Даніеля Ортегу. — ​Ред.).

А коли повернувся, то сумлінно пройшов усю «комсомольсько-комуністичну» кар’єру аж до заступника Рауля Кастро, а тепер — ​і до найвищої посади. Так що різкого розвороту Кубі навряд чи можна очікувати. Тим паче, що, на відміну від Барака Обами, теперішній президент США Дональд Трамп принципово не сюсюкається із «Островом Свободи». Зрештою, сам Міґель чітко заявив: «Революція продовжить іти по накресленому шляху… На Кубі нема місця тим, хто прагне до відновлення капіталізму».
Але і нового колючого дроту очікувати не варто. Мало хто вірить, що Міґель здатен ще більше закрутити гайки. Навряд чи на таке може піти людина, яка носить джинси, слухає американські групи, ходить з iPad на засідання і стверджує, що успішна нація не може відгороджуватись від усього світу. І це добре, бо усі охочі, й українці в тому числі, матимуть змогу злітати на цей цікавий острів, щоб не тільки погрітись на тамтешньому сонці, а й на власні очі побачити, які успіхи демонструють кубинці у черговій спробі побудови «соціалізму з людським обличчям».

Василь РОГУЦЬКИЙ