«Бомба любові» сильніша за найстрашнішу ядерну зброю»
Кожного дня ми так чи інакше маємо справу з теоріями Ейнштейна: GPS–навігація, цифрові фотокамери, телевізор, комп’ютер. Усі ці винаходи базуються на його геніальних відкриттях. Лауреат Нобелівської премії з фізики, почесний доктор близько 20 провідних університетів світу, член багатьох академій наук, автор численних наукових робіт, книг та статей розробив власну математичну формулу успіху, яка словами трактується так: робота + гра + уміння мовчати
Однак наймогутнішою силою у всьому Всесвіті науковець вважав Любов. Уже будучи зірково знаменитим, Альберт Ейнштейн пише листа своїй доньці від першого шлюбу Лізерл про те, що світ коли–небудь зрозуміє, що «бомба любові» сильніша навіть за найстрашнішу ядерну зброю.
«Моє серце тихо б’ється для тебе все життя»
«…Існує надзвичайна сила, якій наука до цього часу не знайшла офіційного пояснення. Ця сила керує всіма іншими явищами, які є у Всесвіті. Любов примножує все найкраще, що в нас є, і допомагає людині не бути зануреною у сліпий егоїзм. Для неї ми живемо й помираємо. Щоб зрозуміти її, я зробив просту заміну у звичайному рівнянні. Якщо натомість Е = mc2 ми визнаємо, що енергія для зцілення світу може бути отримана через любов, помножену на швидкість світла у квадраті, то зробимо висновок, що це і є найпотужніша сила, якій немає меж. Тільки через любов можемо знайти сенс у житті, зберегти світ, допомогти цивілізації вижити. Можливо, ми ще просто не готові, аби створити «бомбу любові» — достатньо могутній винахід, щоб повністю знищити ненависть, егоїзм та скупість, все, що спустошує нашу планету».
Із сербською студенткою факультету медицини Мілевою Марич Альберт познайомився у Швейцарії, де був зарахований до політехнікуму на педагогічний факультет. Вона згодом стала його дружиною і народила йому трьох дітей.
«…Я втратив розум, помираю, палаю від любові й бажання. Подушка, на якій ти спиш, у сто разів щасливіша від мого серця»! — писав свого часу закоханий Ейнштейн. Його пристрасть не залишилася без відповіді: Мілева народила їхню першу дитину — доньку Лізерл. Але несподівано «у зв’язку з матеріальними труднощами» Альберт запропонував віддати немовля на удочеріння багатій бездітній сім’ї родичів Мілеви. Цей лист — спокута перед маленькою дівчинкою, для якої його серце тихо билося все життя.
Одна із форм аутизму не завадила стати успішним
Альберт Ейнштейн народився в місті Ульм на півдні Німеччини в небагатій єврейській родині. Його батько Герман був співвласником невеликого підприємства з виробництва пухового наповнювача для матраців та перин. Мати Пауліна походила з родини заможного торговця кукурудзою. Влітку 1880 року сім’я перебралася до Мюнхена, де народилася молодша сестра Марія. Цікаво, що в дитинстві маленький Альберт розвивався дуже повільно. Батьки хвилювалися, що він буде відсталим, оскільки добре говорити почав тільки у 7 років. Вважається, що у нього була одна з форм аутизму.
Ейнштейн завжди говорив: «Куди б ти не вирушив, ти береш із собою себе».
З ініціативи матері змалку почав займатися грою на скрипці. Захоплення музикою зберігалося в Ейнштейна впродовж усього життя. Перебуваючи в Прінстоні (США), 1934 року він дав благодійний концерт, де виконував на скрипці твори Моцарта, збираючи кошти емігрантам із нацистської Німеччини. Місцевий журналіст, захоплений його виконанням, запитав сусідку: «Хто це грає?» І почув у відповідь: «Як, ви не знали? Це ж сам Ейнштейн!» Наступного дня в газеті з’явилася стаття про виступ незрівнянного віртуоза–скрипаля Альберта Ейнштейна. «Великий музикант» вирізав замітку і з гордістю показував знайомим: «Ви думаєте, я вчений? Знаменитий скрипаль, ось хто я насправді!»
Великий фізик не міг влаштуватися навіть шкільним учителем
Отримавши диплом викладача математики та фізики, він довго не знаходив роботи. Сам Ейнштейн пізніше згадував: «Мене четвертували мої професори, які не любили мене через мою незалежність та закрили мені шлях до науки». Внаслідок відсутності заробітку він голодував, що стало причиною хвороби печінки, від якої страждав до кінця життя.
Допоміг йому колишній однокурсник, математик Марсель Гроссманн, який рекомендував юнака до Федерального бюро патентування винаходів. З того часу він почав листуватися та зустрічатися із найзнаменитішими фізиками. Геніальність Ейнштейна, хоча й не одразу, визнав цілий світ. Причетність до прискорення робіт над американською ядерною програмою науковець вважав великою трагедією свого життя. Широку популярність отримав його афоризм: «Якщо третя світова війна буде вестися атомними бомбами, то четверта — камінням та палицями».
Всі бачили фотографію вченого, яка стала всесвітньо відомою. Цей знімок був зроблений напередодні його 72–го дня народження. Втомившись від фотокамер, на чергове прохання усміхнутися Альберт Ейнштейн показав язик. Підписуючи одну із цих світлин, геній сказав, що його жест адресований усьому людству.
Несправедливість, гноблення, брехня завжди викликали його гнівну реакцію. У листі до сестри Марії він пише: «Здається, люди втратили прагнення до справедливості та гідності, перестали поважати те, що ціною величезних жертв зуміли завоювати перші, кращі покоління…»
«Теорія щастя» Альберта Ейнштейна діє і сьогодні
У 1952 році, коли Ізраїль тільки–но почав формуватись як повноцінна держава, великому вченому запропонували стати президентом. Ясна річ, фізик навідріз відмовився від такого високого поста, пославшись на те, що він — учений, і для управління країною йому не вистачає досвіду.
Під час візиту в Токіо в 1922 році Ейнштейн написав свою «теорію щастя». Обидві записки фізик у готелі «Імперіал» віддав кур’єру, який приніс радісну звістку: Ейнштейн отримав Нобелівську премію в галузі фізики за теорію фотоефекту. Він обмежився лише двома реченнями, в яких і був відображений простий рецепт щастя: «Спокійне і скромне життя приносить більше радості, ніж прагнення до успіху в поєднанні з постійним занепокоєнням. Хто має волю, знайде і спосіб». Ці «поради» великого вченого минулого року були продані за 1,56 мільйона доларів на аукціоні в Ізраїлі.
Ейнштейн завжди говорив: «Куди б ти не вирушив, ти береш із собою себе». І коли його здоров’я різко погіршилося, він написав заповіт, сказавши друзям: «Своє завдання на землі я виконав». Альберт помер у 76–літньому віці у США. Останньою його працею стало незакінчене звернення із закликом запобігти ядерній війні. Його прийомна дочка Марго від другого шлюбу згадувала про останню зустріч з Ейнштейном у лікарні: він говорив із глибоким спокоєм, про лікарів — навіть з легким гумором, і чекав своєї смерті як майбутнього «явища природи». Наскільки безстрашним він був за життя, настільки спокійно зустрів смерть. Без будь–якої сентиментальності. Наприкінці Ейнштейн коротко сформулював свою систему цінностей: «Ідеалами, що освітлювали мій шлях і надавали мені сміливості та мужності, були добро, краса та істина».
Власта КРИМСЬКА
