«… Перша нагорода на війні: по дві літри пива за кожного полоненого, півтори — ​за вбитого»

«На Донбасі ніч настає раптово…»

На Донбасі ніч настає раптово
не так як ми звикли вдома
темрява опускається зненацька
наче у вугільну шахту кліть
ти кудись провалюєшся
з тілом чи без — ​на вибір — ​у невідоме
наче голосно пролунав вибух
нечутно невагомо
коли ти всередині нього
розклав тебе на молекули
розірвав на шматки.
Ти був людиною за якусь мить до цього
ти був цивілізованою людиною
ще буквально хвилину тому
жив у ХХІ-му столітті
читав Сартра Езру Павна любив Екзюпері
слухав Стінга Цоя Оксану Білозір
водив авто плекав сад майстрував човна
кохав дружину

… і Алєксандр Сєргєєвіч Пушкін плакав сильно 
хотів жити 
клявся що віршів не пише 
і ніколи не напише молодий хлопець москвич…

кохався з іще одною і ще одною жінкою
щомісяця ходив з друзями на футбол
і щороку з родиною до церкви
обожнював молоде вино
і ненавидів суп із фрикадельками
твоя віра видавалася непохитною
у світ де мирно співіснують
пиво бог та інтернет 3G.
Затріщала стара лебідка
з характерним металевим похаркуванням
і ось ти уже провалюєшся
в еру первісного тваринного страху
ліфтом до пекла в епоху монстрів
темних людоїдних часів…
Ти вирив нору
людина завжди обирає нору
ти живеш у норі
ти називаєш нору окоп
ти звір
звір цивілізований…

Вогкі сутінки піднімалися звідкись
із сухих очеретів 
довкола Водяного
навшпиньках вибігали з по той бік терикону
і нечутно розбігалися наче ворожа дрг.
Ви в кільці
вас оточено
виходу немає
все
і вас тут — ​горстка людей.
Ці люди поруч з тобою
це все що залишилося від людства
доведеться чекати ранку і перших променів сонця
щоб пересвідчитись
а доти тримати кругову оборону
відсікати темряву вогнем…
Бійці сплять де кого звалила втома
окрім одного який у парі з тобою протистоїть ночі на посту
його не видно в темряві лише ледь вловимий силует
нечіткий намальований темрявою світловий контур.
Коли поміж хмар на небі з’являється місяць
чи спалахи трайсерів розкреслюють небо 
червоним по чорному
густе світло вливається всередину крізь 
бійниці
на протилежній стіні вашої підземної фортеці
окреслюється його одинока тінь.
Його одинока тінь бере тепловізор
опирається ліктями і грудьми на земляний бруствер
ретельно оглядає периметр
довго вдивляється в далекий горизонт
десь там — ​причаївся ворог — ​у темряві
там — ​у цілковитій темряві — ​окупований 
Донецьк.
В цю мить у місячному світлі цей солдат більше нагадував астронома
аніж кулеметника піхотного батальйону
який в телескоп розглядає зоряне небо
сподіваючись вловити порух далеких 
незнаних світів.
Нікого
кажуть на нулі: чисто
нічого розумного
ми самотні на цій планеті.
Щоб не проґавити атаку
боєць кожні 20 хвилин дивитиметься 
у тепловізор
поки не зійде сонце над Донецьком
не настане ранок
не відступить ніч.
Коли відступе ніч
настане ранок
зійде сонце над Донецьком?
Може ніколи
темрява поглине його навічно
але боєць сподіватиметься до останнього
ціною власного життя якщо доведеться
наче астроном прибульців з іншої планети
він — ​вірить
і запорука його віри не слово а меч.
Зараз на 20 хвилин можна розслабитися.
повикліпувати чорних метеликів з очей.
Очі в очі намагаєшся передивитися темряву
шукаєш де прилягти
ящики з ВОГами
те що треба
складаєш в кутку зброю
злегка попускаєш ремінці на касці 
й бронежилеті
прирозшнуровуєш берці
щоб за мить повернути все на місце
в разі чого
раптом якщо вони.
Відчуваєш полегкість
притік крові та свіжого повітря до натомлених м’язів
очі злипаються
простягнув ноги
хто не був
той не знає що таке блаженство
прихилився до прохолодної стіни.
Сон наче слизький холодний вуж
виповз звідкілясь із самої темряви
крутнувся довкола ноги
ковзнув під сорочку
і поповз вгору вздовж спини.
20 хвилин перепочинку
довірити власне життя іншій людині на цілих 20 хвилин
20 хвилин повної відключки
наче 20 крапель води для спраглого в пустелі:
в оті 20 хвилин завше приходять вони
твої прадавні гості
віроломні сни.
…Звісно можна піти протореним шляхом
знову витягнути СПГ на четвертий поверх
увалити по них з усієї сили прямою наводкою
але з СПГ то була сира ідея
визнаю але не каюся!
добре ми тоді по них лупанули
спалили екіпаж і їхній БРДМ…
…О шо то за война?
Най іде гет’ така война.
В штирнайцятому — ​ото була война!
Мож’ було вільно си стрельнути
не питавши дозволу в каждого гицля
який думає жи він начальник над чоловіком.
В штирнайцітому лиш-но казав-ім Лемкови:
«Шваґре ану раз-два зріжте з ЗУшки тую во 
зєльонку
бо чось ми’ сі здає жи там засіла якась ненза.
А я вітки знаю? Може засіла а може нє».
А він тобі на се:
«Мона Братю я лише проріджу?
Шкода задурно нищити боже деревце».
Десь так питав мій дідо мою бабу:
«Мона, Лізо?» –
а вона йому на то: «Мона, Ільку»
і серденько її так голосно билося
наче сто голубок замкнутих в клітку
і загадково усмішка блукала на твару…
…Спершу хотіли здати полонених 
в контррозвідку
поки не подивився їхні документи
а як подивилися відвели за хлів
і Кармелюк власноруч вліпили кожному кулю.
Що такого було в тих документах?
Лєв Ніколаєвіч Толстой
контрактник
уродженець Самарської області
і Алєксандр Сєргєєвіч Пушкін
плакав сильно
хотів жити
клявся що віршів не пише
і ніколи не напише
молодий хлопець
москвич…
…Ці покинуті люди забігли в цей під’їзд 
імовірно наприкінці 80‑х
перепихнутися вмазатися послухати 
Гадюкіних
косяк забити почитати божевільного 
Осьмачку
так там й залишилися на довгі 30 років
огрядні жіночки із зубними протезами 
відрижкою
погано зафарбованими сивими пасмами
лисі підсліпуваті чуваки з енурезом 
електронною цигаркою
десятьма невдалими романами про життя що не вдалося
які вже давно замість ранкового сексу
практикують ранкову кашку від дружин…
…випатрали ми той їхній курник як кабану черево
Палій приволік із собою РПГ
і з тридцяти кроків — ​як дав їм! — ​просто 
у бійницю
штирох поклали одразу тож лишили
а ше двох не при тямі привели до себе 
в розташування.
Лемко тішився
думав тижневу відпустку дадуть
шоб додоми до хати до діток
Марущин взагалі на Зірку героя розщитував
Баб’як й собі розм’як слину пустив роздоймив писок
а я лиш-но зиркнув на комбата і одразу всьо допетрав
нам би пива — ​кажу — ​втамувати спрагу
а то після бою в писку так ніби соленого піску насипано
у дволітрових бомбах шоб по бомбі на брата
і полежати півдня в холодку за наметом.
На моє вийшло
це моя перша нагорода на війні
по дві літри пива за кожного полоненого
півтори — ​за вбитого:
я не знаю чи добре брати плату за вбитих
але як вийшло.
Здригнувся
протер заспані очі
вужа не було
лише липкий холод від вогкої стіни
і слиз на тілі залишений змієм
ніч минула
бо все в цьому світі минає —
окрім війни
трапляється — ​видихнувшись — ​вона 
перепочиває
одну мить — ​а комусь нажитися вистачає:
завтра буде новий день
і нова мить.

Борис ГУМЕНЮК.