Дитячі проблеми у маленької людини
Зазирнути у дитинство
«Ти думаєш, що тупа у школі, але, коли виростеш і почнеш вивчати те, що тобі справді цікаво, ти станеш дуже-дуже розумною. Нікого не буде хвилювати, чи знаєш ти таблицю множення. Твоя чудова уява – згадай свої гарні оповідання й вірші, – зроблять з тебе відому письменницю, а скромність і сором’язливість допоможуть розуміти інших людей та любити їх – і вони відповідатимуть тобі любов’ю. У тебе будуть нещасливі й тривожні періоди, але їх вдасться подолати і здобути гарні уроки», – такі слова відома письменниця Еда Ле Шан адресувала сама собі. 62-річна жінка звернулася у минуле до себе, до дівчинки-школярки, страшенно тривожної та невпевненої. Тепер, будучи дорослою і знаменитою, Ле Шан пропонує татам і мамам грати у гру «провидець»: оповідати своїй невпевненій дитині, як її маленькі чесноти у майбутньому можуть принести великі здобутки
У словах про неспокійне дитинство багато правди. Пам’ятаю, як мої діти розпитували, чи хотіла би я повернутися у шкільні роки. Я «озирнулася» і збагнула, яким тривожним був той час, як залежала я-дитина від настрою вчителів, однокласників, батьків, від наближення контрольних, ще якогось форс-мажору. Мені у дитинство не хочеться, попри поширену думку, яке ж легковажне воно.
Дитячі проблеми у маленької людини, яка не має морального та й іншого досвіду гідно протистояти їм, – фактично, хода босоніж полем, засіяним великими і малими камінцями, а іноді й уламками скла.
Дитячі проблеми у маленької людини, яка не має морального та й іншого досвіду гідно протистояти їм, – фактично, хода босоніж полем, засіяним великими і малими камінцями, а іноді й уламками скла. І якщо у молодших класах ще якось тягнешся ділитися тим із рідними людьми, то у старших часто борешся «з донкіхотовими млинами» наодинці. Зараз, коли бачу свого сина-підлітка з настроєм «на нулі», тільки поглядаю співчутливо (знаю ж бо, що нічого не розкаже, і радію, що має друзів-«психотерапевтів»). Однак пізніше шукаю слушний момент для додаткових обіймів, а принагідно розповідаю щось складне із власного школярського чи підліткового досвіду. Про свої миті з ярликами «гірше не буває», і «чому ж іншим так пощастило», і «за що це саме мені». Про те, що тепер усе інакше, хоч такі миті бувають. Оповідати теж нелегко, бо у відповідь – хмикання із реплікою: «Що ти там мені задвигаєш?» Але бачу, що таки мотає на вус. Почуття маленької людини направду значно відрізняються від почуттів дорослої, і дитині буде легше, якщо вона знатиме, що з роками у неї минеться радикальне сприйняття світу. Їй буде легше, якщо навчиться сприймати огріхи як урок, а не як безповоротне падіння, якщо знатиме, що кожен рік життя – це її крапельки досвіду у скриньку впевненості у собі, поваги до себе такої, як є.
У дитинстві людина погано знає себе, далеко не всі батьки можуть розгледіти її здібності, тому від неї очікують найліпших результатів у всьому, за що вона береться. Але вундеркіндів не так і багато. У той же час дорослий добре тямить, до чого йому ліпше навіть не наближатися, аби не зганьбитися. (Для мене, приміром, – це швейна машинка. Якщо у школі я пекла раків на уроках праці, коли за планом було шиття, то тепер я з легкою душею оминаю кравецьку справу, з іронією описуючи свої здібності.) Дорослішання дає нам вибір – і це знання мало би спонукати нас, старших, толерантніше, з розумінням ставитися до промахів дітей. Як легко стає на душі, коли у потрібний час хтось допомагає тобі збагнути, що невдач нема чого соромитися, – без них не обходиться ні в кого, – і з ними зразу чи потім можна справитися.
Як завше, наостанок зауважу: про виховання дітей і комфортне життя з ними є безліч книг і журналів, є і онлайн-лекції, однак кожна дитина та її батьки особливі, тому й універсальних порад просто не існує. Втім, знання, інформація завжди дають більше варіантів вибору, аніж їхня відсутність.
Своїми історіями чи порадами запрошую ділитися за посередництвом адреси редакції газети або ж електронної адреси okovalenko74@ gmail.com .
