Марія Войтюк танцювала  із самим Фіделем Кастро

Сорок років на керівних посадах

Саме Марія Іванівна причетна до того, що на території військового містечка постав храм Георгія Побідоносця, а в центральному скверику за два роки виросла прекрасна дерев’яна церква Віри, Надії, Любові й матері їхньої Софії.
Марія Войтюк понад сорок літ працювала на керівних посадах. Значну частину з них віддала роботі в комунгоспі.
— Там пройшла справжню школу загартування, — ​згадує моя співрозмовниця. — ​Було нелегко, бо в підпорядкуванні перебували всі комунальні служби, які повинні безперебійно працювати. Багато обов’язків мала на посаді завідувача організаційного відділу Володимир-Волинської міської ради. 
— Маріє Іванівно, кажуть, що ви вміли знаходити спільну мову з керівниками міста. Як це вдавалося?
— Шість голів рад були моїми начальниками, а Петро Саганюк — ​кілька каденцій. І, справді, з усіма ладила. Напевно, тут головну роль зіграло моє вміння пам’ятати про субординацію, службовий етикет, слухати й толерантно донести думку, а якщо потрібно — ​то й переконати. Не боялася попросити вибачення. З великою любов’ю згадую всіх своїх колег…
Марія Іванівна й досі працює в комісії з питань стратегічного розвитку міста та є членом спостережної ради при міськвиконкомі. А ще вона активіст громадської організації «Об’єднання податківців і службовців».

Плакала, коли почула про смерть Команданте

Є в біографії цієї жінки надзвичайно цікава сторінка, пов’язана з перебуванням на Кубі з чоловіком, військово­службовцем Василем Войтюком. Працювала у 12-му навчальному центрі неподалік Гавани у військовій бригаді.
— На Острові Свободи нас чекали справжні випробування, — ​пригадує Марія Войтюк. — ​Насамперед облаштовували побут. Кожній сім’ї виділили невеличкий будиночок. Непросто було там обживатися. Адже на Кубі жінки мали особливий статус — ​вони виконують здебільшого роль окраси, забави для чоловіків. Біля кожного будиночка стояли крісла-качалки, в яких відпочивали представниці прекрасної статі. Коли пізніше один кубинець запитав Марію Іванівну, де її качалка, вона, не довго думаючи, показала кухонний атрибут української жінки. Під час однієї гостини котрась із кубинок вигукнула: «Так ви ж справжня продовольча фабрика!» До слова, з молока буйволів тоді навчилася робити сир і масло.
Добре пам’ятає знайомство з Фіделем Кастро. За температури майже 30 градусів на ньому був кітель із бронежилетом. Марія Іванівна наважилася запропонувати через перекладача зняти його. Тоді Фідель строго відповів: «Роздягаюся лише тоді, коли сплю, а сплю я щоразу в інших місцях. Ви теж бережіться».

Найбільш запам’ятався жінці її 30-літній ювілей. На свято прибув сам лідер Куби й навіть запросив іменинницю на танець. Фідель подарував їй мумію рідкісної черепахи.

Мала й прикру, однак дещо кумедну пригоду. Наближався Великдень. Для паски знайшла всі інгредієнти. А як зробити домашню ковбаску? Фантазія не підвела: написала сестрі, щоб у листівку поклала висушену кишку.
— А невдовзі викликають чоловіка у відділ безпеки й заявляють, що жінка займається… контрабандою. Вміст конверта сприйняли за, даруйте, матеріал для презервативів, — ​усміхається пані Марія.
Та найбільше запам’ятався жінці її ювілей. На 30-річчя прибув сам Кастро й навіть запросив іменинницю на танець. Фідель подарував мумію рідкісної черепахи. 
— Напевно, нашим керівникам треба вчитись у Кастро, як служити своєму народу, — ​вважає.
Вона щиро плакала, коли почула про смерть Команданте. Теплі спогади залишилися і про комбрига Лопату, з яким досі спілкується.

І на пенсії відчуває себе потрібною

Марія Іванівна з тих людей, яким ніколи сидіти склавши руки. Де б не довелось працювати, скрізь виконувала роботу на «відмінно». Протягом 44 років на 21(!) виборах була на всіх посадах окружної комісії, має багато подяк та грамот від ЦВК.
Коли 2002-го спіткала біда: через складну хворобу спини виникли проблеми з опорно-руховим апаратом — ​й тоді не впала духом. Пригадала, як, упершись ліктями на стіл, ліпила вареники. А скільки тоді створила вишивок! Сім років тому в одній із чернівецьких клінік її поставили на ноги.
Свято береже пам’ять про свого першого чоловіка. Але тепер поруч із нею колишній шахтар Іван Гордійович Корнійчук, який допомагає долати цій трудолюбивій, мужній жінці життєві негаразди. Великою радістю і втіхою є діти й онуки.
Коли під час зустрічі Патріарха Філарета вона поставила на стіл власноруч випечений прекрасний торт, її до сліз розчулили слова міського голови Петра Саганюка: «Марія Іванівна не тільки чудовий організатор, а й прекрасна господиня».
Старовинний будиночок, де розміщена квартира Марії Войтюк, потопає у квітах. У кімнатах — ​кубинські подарунки, безліч вазонів і вишивок. При вході на одній із них читаю: «Господи! Благослови тих, хто входить у цей дім, оберігай тих, хто з нього виходить, даруй мир тим, хто в ньому залишається». n