Коли ж квіти у нас переможуть картоплю?
Чим переймалася і з чого дивувалася останнім часом редактор відділу соціального захисту газети «Волинь- нова» Євгенія СОМОВА
... держава ризикує залишитися без медиків
— Моя Галя каже, щойно отримає диплом, поїде в Польщу на роботу. Там медиків не вистачає. У нашу лікарню йти не хоче, хоч і вакансія є, — бідкалася в автобусі жінка.
Поцікавилася, де ж це нині, коли то тут, то там чуєш, що знайти роботу за фахом непросто, такий дефіцит лікарів. Виявляється, в Локачах. У центральній районній лікарні є вакансії. Причому не одна, а п’ять. На роботу запрошують анестезіолога, хірурга, травматолога, педіатра, невропатолога. І з повною зайнятістю. Але ж не поспішають випускники медуніверситетів у райцентр. І така ситуація не лише в Локачинській лікарні, а й у багатьох інших. Вакансії є навіть у «столичному» Луцькому районі й сусідніх — Ківерцівському, Рожищенському... Не вистачає кадрів і в самому обласному центрі. І це попри те, що діє місцева програма стимулювання для працівників галузі охорони здоров’я. А вона передбачає виділення земельної ділянки для будівництва, забезпечення житлом, надбавки до зарплати молодих медиків. Кадровий дефіцит особливо відчутний у селах. У містах ситуацію рятують медики-пенсіонери. Вони працюють на півтори-дві ставки. Таким чином закривають вакансії. І хоча на Волині кадровий голод не такий помітний, як в інших регіонах, усе ж відтік спеціалістів відчувається.
— У відділенні міської лікарні, де лежить мій чоловік, замість потрібних за штатом п’яти лікарів працює двоє, — розповідала знайома. — Не вистачає і медсестер. Приходять дівчатка після коледжів, попрацюють рік-два й утікають. Відділення важке, там лікуються післяопераційні хворі. Кожного треба перевернути, підвести. Тож їдуть за кордон. Там і зарплата вища, й умови кращі.
Переходять медики й у приватні структури, їдуть до сусідньої Польщі. Там спростили процедуру найму на роботу українців, та й фахівців бракує. Після входу до Євросоюзу багато польських спеціалістів поїхали до Німеччини, Англії, де вищі зарплати. Приваблюють українців у Польщі не лише достойні заробітки, а й те, що не треба заново вивчати свій фах, аби працювати. І, звісно ж, умови праці. Їх не порівняти з тими, що мали в Україні, — сучасне обладнання, новітні технології доступні навіть у невеликих провінційних закладах. За кордон їдуть досвідчені фахівці, які втратили віру в те, що колись зможуть достойно жити, а молодь — відразу після випускного, навіть не цікавлячись працевлаштуванням в Україні. Тепер же не обов’язкове трирічне відпрацювання. До виїзду підштовхує й те, що на сьогоднішню зарплату складно прожити. Адже якщо лікарі зі стажем мають 5—6 тисяч гривень, то молодь починає з «голої» мінімалки. Отримує практично стільки ж, скільки молодший медперсонал. Звісно, даремно очікувати, що лише обіцянки гарних умов спонукатимуть молодих фахівців їхати у село. Їх треба створювати вже нині, дати гідну зарплату. Поки медики не отримуватимуть хоча б 10 тисяч на місяць, за своє робоче місце не будуть триматися.
... чи зникнуть поліетиленові кульки?
Щоранку з вікна квартири спостерігаю картину: на березі, верхівка якої сягає мого четвертого поверху, наче прапор, розвівається брудний кульок. Як потрапив туди, здогадатися неважко. Занесло вітром. Чимало такого сміття лежить і на вулицях, обочинах доріг, лісів... Поліетиленові пакети стали серйозною загрозою для навколишнього середовища, забруднюють його. Потрапляючи у воду, а потім в організм людини, продукти їхнього розкладу викликають різноманітні хвороби.
Звісно, користуватися ними зручно. Ми звикли складати покупки в поліетиленові пакети. Сир — в один, помідори — в другий... А потім усе це — у великий фірмовий. Та й продавці на касі, щоб підкреслити рівень сервісу, пропонують їх. Кожна господиня після приходу додому викидає у смітник щонайменше 5—6 пакетів. І всі вони знаходять «останній спочинок» на Брищенському полігоні. Побувавши на ньому, я була шокована побаченим. Уявіть собі велетенську яму площею 9 гектарів, дуже «ароматну» і практично заповнену відходами. Значна частина — ті ж кульки. Щороку лише Луцьк продукує до 90 тисяч тонн сміття. А звозять його ще й із навколишніх сіл. Воно швидко накопичується, забруднюючи довкілля. Ця проблема непокоїть Олену Твердохліб, голову Княгининівської ОТГ, на території якої розміщене сміттєзвалище.
— Якщо будемо захоронювати таку величезну кількість пакетів, нащадки не тільки помиратимуть від раку та інших невиліковних хвороб, а й взагалі перестануть народжуватися, — бідкається очільниця громади.
— Якщо будемо захоронювати таку величезну кількість пакетів, нащадки не тільки помиратимуть від раку та інших невиліковних хвороб, а й взагалі перестануть народжуватися, — бідкається очільниця громади.
У багатьох країнах світу вже давно зрозуміли шкідливість впливу полімерних відходів на довкілля і вживають заходів для їх зменшення. Від них відмовилися в Італії, Іспанії, Франції, Японії... Схоже, українці теж доросли до цього. У державі кілька років поспіль говорять про необхідність заборони виробництва і поширення малих полімерних пакетів. Навіть розробили відповідний законопроект. Але він таки не став законом. Не ризикнули народні депутати проголосувати за нього. І причина, як завжди, знайшлася. Мовляв, не до кінця продуманий. Приймемо закон — постраждають підприємства, які виготовляють кульки, люди залишаться без роботи. До того ж, щоб відмовитися від поліетиленової упаковки, треба запропонувати щось натомість. Біологічні пакети, що швидко розкладаються? Затратно. Екологічні багаторазові торбинки із тканини, які колись ми носили, не всім до вподоби. Та й ідея відмови від поліетиленових пакетів не до смаку бізнесменам, котрі виробляють їх. Звісно, альтернативою можуть бути паперові кульки. В Україні давно хочуть переорієнтувати ринок на їхнє виготовлення. А це значить, що будуть інтенсивніше вирубуватися ліси. До того ж виробництво паперу «брудне» — у природне середовище потрапляють шкідливі речовини. Але для чого винаходити велосипед? У світі вже давно борються з поліетиленовим сміттям, утилізуючи його. Однак у державі, кажуть високопосадовці, нема коштів на реалізацію проектів із переробки. Тож поки чекатимемо, коли з’являться гроші, кульки отруюватимуть наше здоров’я.
... городами під вікнами багатоповерхівок
Буваючи за кордоном, лучани захоплюються не лише історичними пам’ятками, а й заквітчаними будинками, вікнами і навіть дахами, на яких квітнуть чудові клумби, ростуть декоративні кущі. Гарно ж! І створюють цю красу самі мешканці. У нас, на жаль, здебільшого бачиш сірі фасади будинків, а біля них — помідори, петрушку, кріп... А щоб ніхто не зазіхав на плоди праці, окремі мешканці ще й обгороджують самовільно облаштовані ділянки шматками металу чи іржавими бильцями ліжок. Торік міська влада оголосила війну «плантаторам». А нинішньої весни департамент муніципальної варти розпочав демонтаж парканів, які поставили навколо самовільно облаштованих городів лучани. З’являться на звільненій території оази краси чи вона заросте бур’янами — залежить від мешканців.
Квіти біля багатоповерхівок, на балконах — це радість. Вони тішать око і гріють душу. Зрештою, це європейська практика. І якщо клумби в Луцьку ще можна зустріти у дворах під вікнами, то квіти на балконах — вкрай рідко, особливо в районах новобудов. Чи то щасливі новосели вважають, що їхні будинки самі по собі є окрасою міста, чи після купівлі квартир грошей на декоративні рослини не вистачає? А може, не хочуть зайнятися дизайном, бо це клопітно і затратно. Адже конструкція для ящиків, у які можна посадити квіти, не передбачена. Це колись на балконах були залізні гаки для них. Жаль, що в деяких господарів нині стирчать лише металеві конструкції. А постав на них нові ящики із землею і посій квіти — тішили б зір. Любителям зелені в нових будинках доводиться докладати значних зусиль: замовляти гаки, кріпити їх до балкона. А на такий «подвиг» не всі здатні. Тож не дивно, що найчастіше заквітчані балкони, лоджії можна побачити у старих районах міста. Щоразу, проходячи мимо п’ятиповерхівки поблизу Київського майдану, задивляюся на балкон, подібний на оберемок квітів. За буйною зеленню не бачиш обшарпаних перил, стареньких віконних рам, зате відчуваєш душу людей, котрі люблять красу й своє місто. Дивлюся на полум’я квітуючих пеларгоній, і щемно стає на душі... n
