Мій перший «Ліптон» (у пакетиках)
Василь УЛІЦЬКИЙ, заступник головного редактора газети «Волинь-нова»
У першій половині 1990-х довелось кілька років пропрацювати директором сільської школи на Львівщині. З тих часів є слово, почувши яке, у мене виникає цілий букет емоцій. І слово це – семінар. Це коли до тебе в школу одночасно прибуває кілька десятків колег із цілого району – ділитись досвідом
Ясна річ, що голодні люди нічим не поділяться, їх треба накормити – причому не раз. Гадаю, що і зараз для «приймаючої сторони» питання, як правильно і за які гроші це зробити, гостро стоїть на порядку денному. Але в той цікавий час (не називаю його складним, бо який час в Україні був простим?) нагодувати – чомусь означало значно більше, ніж просто поїсти. Обіднім столом треба було вразити і здивувати! Так би мовити, викластись від усієї щирої і незбагненної (тобто, часто нераціональної) української душі, навіть якщо для цього потрібно зняти останню сорочку.
Принаймні я, «зелений» директор, був приголомшений семінаром, у «другій частині» якого столи гнулись від вишуканих наїдків, ніби на якомусь весіллі. А коли згодом з’явилась ще й самодіяльність із баяном, то питання про рівень цього навчального закладу відпало саме по собі.
Але то було ще не все. Нас «добили» чаєм. Чаєм «Ліптон». Коли його подали, тоді це сприйнялось, ніби ти їздив на «Жигулях» і тут тобі підігнали «Мерс». Та ще й в упаковці з бантиком — кожен пакетик мав окрему обгортку, і треба було самому його з неї вийняти і запарити. До цього я такого не бачив, тому скоса поглядав на колег, як це правильно зробити. То був мій перший «Ліптон» у пакетиках — найсмачніший!
І коли потім питали: «Як там семінар?» – я відповідав: «Давали чай «Ліптон» у пакетиках!»
Ця фраза приблизно означала: «Усе на вищому рівні, збагатились новими знаннями», і була цілком правдивою.
А через якийсь час у райвно у списку шкіл, де мають відбутись семінари, знайшов і свою. Думаєте, в цей момент я згадав про папки з методичним матеріалом на полицях у класах та учительській і про відкриті уроки? Ні, я думав, де взяти... свиню чи хоча б її половину. Бо як без «нормального гарячого м’ясного»? Картопля та квашена капуста зі шкільної їдальні зі шматком магазинної ковбаси – це був би провал.
Словом, шмат свинини «виписав» у колгоспі (вони тоді ще тільки починали розвалюватись). Меню обговорювали з учителями на спецнараді, складали список, були визначені відповідальні і розподілені обов’язки. Робота проводилася сумлінно, сил та часу пішло чимало, і стіл ми підготували – я так вважаю – гідний.
І ось день семінару. Незважаючи на березень, уночі страшенно захурделило і сніг повалив такий, якого й взимку не було. Дороги швидко замело, автобусні рейси відмінили і.... до нас ніхто не приїхав.
...Зате цього дня слово семінар добре вивчили ще й кочегари – комусь же треба було «розібратись» з тим обіднім столом, «щоб не пропало».
