«Добрий день» – скорочений варіант від ширшої форми «Дай, Боже, добрий день».
«Добрий день!» «Добрий…»
Якось моя п’ятирічна донька після літнього перебування в селі у бабусі приїхала до Луцька і, вийшовши з автобуса, взялася зі всіма вітатися:«Добрий день! Добрий день! Добрий день!» І, нарешті, коли ніхто їй не відповів, запитала: «Мамо, а чому вони зі мною не дружать?»
Намагалася пояснити доні, що люди її не знають, що їх багато йде вулицею. «Але ж бабуся казала, що треба всім побажати доброго дня», — з цим аргументом важко було не погодитися. І задуматися: чому в селі зі всіма вітаються — знайомими і незнайомими, а в місті, коли заходиш, скажімо, у маршрутку і кажеш: «Добрий день», навіть водій подивиться на тебе щонайменше зі здивуванням.
Якщо зранку, зустрівши сусіда чи сусідку, не почуєш звичного «добрий ранок» у відповідь на власне привітання, закономірно виникає сумнів: щось трапилось. І на душі стає незатишно. А в міському транспорті ще й на додачу тобі скажуть: «Женщіна, не пріться» чи інші «приємні» словечка — і гарний настрій немов рукою зніме.
А в міському транспорті ще й на додачу тобі скажуть: «Женщіна, не пріться» чи інші «приємні» словечка — і гарний настрій немов рукою зніме.
Окрім побажання «Доброго дня», послуговуємося й іншими формами, скажімо, «Здрастуйте!», «Доброго здоров’я». Є в українців дуже ввічливе й сповнене гідності привітання, що вказує на неофіційність обстановки та невимушеність взаємин: «Моє шанування!». «Привіт!» — так вітаються молоді люди або добре знайомі товариші, колеги, ровесники. Кожному з нас доводилось чути «Салют!», часто вживане французами. В Україні воно дуже популярне серед молоді. Навіть україномовні діти часом кажуть суржиком: «Прівєт!» Надбали ми «Хелоу!», «Хай!», «Бай!» Це молодь у процесі пошуку.
Якщо зазирнути в походження, то «Добрий день» — скорочений варіант від ширшої форми «Дай, Боже, добрий день». У селах на Галичині, коли застають когось за роботою, то бажають: «Дай Боже щастя», у відповідь чують: «Дай Боже й вам». Відказують також: «Дай Боже здоров’я». Загалом в Україні вітанням із зайнятими працею є «Боже помагай» або «Помагай Біг». Радянська доба забрала Бога, і такі форми зникли.
У різні часи й у різних народів були чи є свої способи і слова вітання. Кажуть, що у сучасному Китаї люди похилого віку ще й досі промовляють фразу: «Чи ви вже поїли?» Колись у голодній країні їжа у суспільній ієрархії цінностей була у великій пошані. Цікаво вітаються тибетці. Під час зустрічі вони правою рукою знімають головний убір, а ліву закладають за вухо і висовують язик. У США при зустрічі стандартно запитують: «Як справи?» і чують у відповідь: «Усе добре». Причому, якщо в людини далеко не все добре, вона ніколи в цьому не зізнається, бо там так не заведено. В Ізраїлі звично кажуть: «Мир вам!»
З приводу вітань уже й анекдоти є. Наприклад, телефонує свекруха невістці і відразу без «Добрий день» питає за сина: «Ну, як там моє дитятко, як мій синочок любий?». «Та як, як. Горілку п’є, по бабах вештається, мене лупить, он на плечах синців наставив — життя з ним немає!» — при цих словах невістка починає плакати. Свекруха: «Ну і слава Богу! Тільки б не хорувало».…
Моя внучка у віці, як колись була її мама, тепер заходить в автобус і каже: «Добрий день, будь ласка, в садочок». Хоч водій і не чує. А в дитсадку на одному подиху випалює все, чого навчили: «Добрий день!», «Смачного», «На здоров’я», «Дякую». Це за принципом: слова, ставайте де кому треба і зручно. Головне — все сказано і чемно.
