Хто захистить хворих на рак?
За статистикою, у світі щорічно реєструють понад мільйон нових випадків онкопатологій шлунка. При цьому найбільше страждають люди 70–79 років, коли далеко не всім хворим можна провести адекватне лікування. Але і в розквіті літ може підстерегти підступна недуга
Серед тих, хто захворів на рак шлунка, в Україні майже дві третини помирає протягом 12 місяців після встановлення діагнозу, а через 5 років живими залишаються лише 10–15% хворих (у Європі — 32,0%). Така сумна статистика є прямим наслідком несвоєчасної діагностики, більше половини випадків — у занедбаній стадії.
Ситуацію можна було б поліпшити, якби під час профоглядів виявляли більше хворих (нині — всього 4%). Надії, що покладалися на ендоскопічну службу, не виправдали себе, оскільки обстежуються лише ті хворі, які мають значні шлункові розлади. Під час ендоскопічного обстеження рідко береться біопсія, що є грубою тактичною помилкою. Майже зовсім не застосовується рентгенологічне обстеження шлунка, яке незамінне в діагностиці інфільтративних форм раку.
На сьогодні виявлення ранніх форм онкопатологій шлунка можливе лише завдяки скринінгу в так званих групах «підвищеного ризику», до яких зараховують осіб із передраковими захворюваннями — хронічним атрофічним гастритом, поліпами, виразкою шлунка й іншими. Усі вони повинні перебувати на диспансерному обліку в терапевта (сімейного лікаря) й активно оздоровлюватися під контролем ендоскопії не рідше 1–2 разів на рік.
Слід забути й такі міфи, нібито хворий на рак шлунка — це бліда, худа, виснажена людина похилого віку, яка страждає від утрати апетиту, болю, блювот і т. д. Нині все частіше серед пацієнтів трапляються молоді, енергійні, цілком працездатні особи, що не підозрюють у себе хвороби, і тільки ендоскопія може гарантувати її відсутність або наявність.
Зазвичай, лікування раку шлунка оперативне. У хірургічному відділенні онкодиспансеру виконують усі типи операцій при цьому захворюванні. Незважаючи на те, що значна кількість втручань комбіновані й супроводжуються резекцією суміжних органів (печінка, селезінка, підшлункова залоза), післяопераційна летальність не перевищує 2–3%.
Водночас останнім часом усе частіше трапляються випадки, коли пацієнтів із раком шлунка оперують у неспеціалізованих лікарнях, що є грубим порушенням міністерських інструкцій. А вони передбачають, що онкохворі повинні отримувати комплексну допомогу в онкологічних закладах. На перспективу ситуація може ще більше ускладнитися. З утворенням госпітальних округів головній лікарні буде не вигідно направляти хворих на рак (а значить, і кошти, що йдуть за хворим) в онкологічний диспансер, а пацієнтів будуть оперувати на місцях. Для запобігання цьому потрібні законодавчі акти, які б захищали інтереси онкохворих.
Анатолій ПРОТОПОПОВ, Віталій СУПРУНЕЦЬ,
онкохірурги Волинського обласного онкодиспансеру
