Чому наші туристи посварилися у Римі із землячкою-заробітчанкою
Катерина ЗУБЧУК, заслужений журналіст України
Наша екскурсійна група, в якій були жителі з різних куточків України, добиралася із передмістя у центр столиці Італії міським автобусом. Свій залишили на парковці біля готелю, де ночували. Адже коли б ми скористалися автобусом, яким приїхали зі Львова, то туристичному агентству довелося б викласти кругленьку суму — так влада Рима рятує вічне місто від перенасичення транспортом. А з іншого боку, це здешевлює вартість путівки, що вже в інтересах туристів. Тим більше, що така поїздка — це можливість побачити італійців, які вранішньої пори добираються на роботу чи в якихось справах, почути їхню мову. Бо ж на вулицях серед дня прогулюються переважно такі ж, як і ми, приїжджі з усіх усюд. А нам ще й землячка-заробітчанка зустрілася, тож могли з нею поспілкуватися. Правда, невеселим вийшло це спілкування...
Жінка середніх літ, яка, як виявилося, вже давно живе в Італії, почувши українську мову, не втрималася і заговорила до одного з чоловіків із нашої групи. Слово за словом, і ми вже знаємо, що вона «непогано влаштувалася». Вже й легалізувалася на Апеннінах. Залишалося порадіти за неї і попрощатися з побажаннями подальших удач. І це був би найкращий варіант милої зустрічі українців за кордоном.
Але ж сталося не так: той же чоловік, який в основному і говорив із заробітчанкою, промовляє ось цю фразу: «А до цього вам, певно, довелося пройти крим, рим і мідні труби?» Думаю, з його боку це, найімовірніше, була спроба підтримати розмову. Чи навіть прояв співчуття, бо ж відомо, як непросто буває українським жінкам за кордоном, поки в їхньому житті настане стабільність.
Ось тільки наша співвітчизниця сприйняла їх по-своєму. Вона зреагувала якось дуже болісно, сказавши крізь сльози: «А чому ви дозволяєте собі ображати мене?» За «кримом, римом і мідними трубами» землячка вловила (чомусь?) натяк на те, що в Італії нашим дівчатам і жінкам доводиться вирішувати свої проблеми і через ліжко, дехто з них в сексуальне рабство потрапляє (це, власне, теж не вигадка — подібними сповідями заробітчанок рясніє інтернет-мережа).
На якусь мить запанувала мовчанка. А потім на зміну діалогу співвітчизників, які зустрілися за кордоном, почався монолог ображеної жінки. Упоравшись зі слізьми, вона без будь-яких «переходів» ураз змінила тему і видала «на-гора» те, що, судячи з усього, було на душі:
— Та хіба хтось їхав би за кордон, коли б в Україні була достойна робота? Трьох дітей довелося вчити, і я дала їм освіту, заробляючи тут.
— Даруйте, синьйора, — втрутилася одна із наших жінок, — ви своїх дітей годуєте, і це ваші сини й дочки у барах веселяться. То кому ви адресуєте свій докір?
Як мовиться, нічого нового ми не почули. І самі знаємо, чому так багато українців шукають кращого життя в тій же Італії. Тож і заперечувати не було що. І монолог цей звучав у тиші, аж поки заробітчанка не сказала:
— Ви знаєте, скільки такі, як я, грошей посилають звідси додому?.. А у вас бари тріщать — молодь прогулює гроші, які тут нелегкою працею даються. Та ми Україну годуємо...
Остання фраза уже потонула в обуренні туристів:
— Даруйте, синьйора, — втрутилася одна із наших жінок, — ви своїх дітей годуєте, і це ваші сини й дочки у барах веселяться. То кому ви адресуєте свій докір?
Виходили ми у центрі Рима, неподалік від Колізею, як мовиться, по-англійськи, не прощаючись із землячкою. І кожен був по-своєму правий. Заробітчани, судячи зі статистики, за перші чотири місяці цього року перерахували в Україну 554 мільйони доларів, що майже на десять відсотків більше, ніж за такий період минулого. А реально ця сума ще більша. Адже чимало з них передають кошти не через банківську систему, а користуються послугами знайомих і водіїв автобусів, вважаючи це надійнішим способом. За ці кошти вони не лише вчать своїх дітей, а й будуються, відкривають бізнес, тобто є інвесторами. Але ж не годують нас усіх, як довелося почути від співвітчизниці. Тому й не дивно, що наші жінки сприйняли це в штики і посварилися з нею.
Може, колись якась частка із коштів заробітчан потраплятиме й до бюджету України. І про це вже йдеться на законодавчому рівні, але питання ще не вирішене до кінця. Зате відомо, що у тому ж Римі українці, котрі подалися на чужину не від добра, обурені можливістю цього нововведення з оподаткуванням. Вони бажають, аби парламентарі самі спробували, що таке заробітчанський хліб, а тоді здирали з людей останню шкуру.
