Канікули — у Замлинні, в «столиці добра»

10 років тому тут були руїни

Старих будівель на околиці Замлиння, які у 1950–х роках служили казармами для прикордонників, а потім у їхніх стінах лікували хворих на туберкульоз, тепер не впізнати. Місцеві кажуть, якби не отець Ян, то їх спіткала б така ж доля, як і сільську школу та клуб, що давно стоять пустками. А священик вдихнув у напівзруйновані стіни нове життя і зробив село відомим навіть за межами Волині.

Тут все зроблено з любов'ю.

— Їхав я з Перемишля в Україну на один рік, але Господь розпорядився інакше. Служив спочатку в Луцьку у кафедральному соборі святих апостолів Петра і Павла, у парафіях на Львівщині, а потім прикипів серцем до Замлиння. Саме цей благословенний куточок — за кілька кілометрів від кордону з Польщею — припав мені до душі, коли виник задум відкрити на Волині Дім самотньої матері. Через різні законодавчі перепони, що стосуються соціального захисту людей поважного віку, довелося реалізацію ідеї відкласти. Натомість узялися створювати Центр для молоді. І, як бачите, дещо вже вдалося зробити, — ​розпочав «екскурсію» отець Ян.

Територія максимально пристосована для ігор.

Упорядкований, затишний і обжитий головний корпус незабаром задзвенить дитячими голосами. Охочих провести літні канікули у Замлинні тепер є багато. Але будь–якої пори року тут людно. Взимку відпочивали священики з родинами. Навесні вчителі організовували семінари. Приймав отець канонік і гостей із Польщі. Усім подобається ця чарівна місцина: незаймана природа, ліс, річка, а ще — ​дивовижна атмосфера доброзичливості й тепла, що панує у Центрі.

Отець Ян просив Господа: «Якщо це справді потрібна і добра справа, Ти допоможеш мені»…

— У 2012 році ми вперше прийняли тут дітей. Тоді побутові умови не були такими комфортними. Наші «старожили», які з того часу щоліта сюди навідуються, зізнавалися, що перше враження було: «Мамо, куди ви мене привезли!» Але потім вони ж казали, що ніде нема краще, як у Замлинні, — ​усміхається гостинний господар.

Реконструкція другого будинку ще триває.

Згадує, як непросто було реконструювати приміщення, довести все до ладу. Кошти, які надходили з Польщі, однієї холодної зими закінчилися. Отець Ян просив Господа: «Якщо це справді потрібна і добра справа, Ти допоможеш мені»… І коли вже стало непосильно важко, несподівано з–за Бугу зателефонував до небожа рідний дядько: «Ми маємо гроші, але не маємо дітей. Тому порадилися і вирішили підтримати будівництво Центру для молоді».

Нині триває реконструкція другого будинку. Там буде кухня, дві їдальні, кімнати для відпочинку. А на впорядкованій території поміж деревами і квітами милують око бесідки, літній клуб, арт–студія, спортивні майданчики… Відчувається, що все тут зроблено з любов’ю.

Карий і Аза ждуть юних вершників

— Діти в нас не просто відпочивають, а й навчаються у Літній школі іноземних мов, займаються в арт–студії під керівництвом викладачів із художніх шкіл Луцька, а також відомої художниці Тетяни Мялковської. Але поміж заняттями хлопців і дівчат потрібно чимось забавити. Так і виникла ідея придбати коней, щоб можна було вправлятися у верховій їзді, — ​веде нас отець Ян до стайні, щоб познайомити зі своїми улюбленцями — ​Карим і Азою.

Разом із господарем чекає гостей і гриваста Аза.

Розповідає, що старші хлопці, які не вперше тут, охоче стають інструкторами для вершників–новачків. Усі люблять доглядати коней, які напрочуд лагідні й розумні.

За один заїзд тут буває понад півсотні дітей. Минулого року запросили сиріт, чиї батьки загинули під час бойових дій на Сході України. Коштами на харчування забезпечив благодійний фонд «Карітас», організаційні питання та перевезення взяв на себе Руслан Теліпський з організації «Меценати для солдата».

— Ми дуже заприязнилися. Одна дівчинка, коли прощалися торік, пригорнулася до мене зі словами: «Отець Ян, ми вас ніколи не забудемо…» Усі запитували: «А наступного літа можна до вас?» І я пообіцяв, і тепер чекаю їх знов у гості. Усі три місяці в нас уже наперед розписані, — ​каже господар Центру.

Карий вміє робити майже циркові трюки.

Показує картини юних художників і роботи учасників пленеру іконопису, який проходить у Замлинні кожного літа. Тішиться, що діти охоче вивчають польську й англійську мови, а сам отець Ян чудово розмовляє українською. Викладачі сюди приїжджають сім’ями, а повернувшись додому, телефонують священикові, хваляться, що чекають поповнення. «Така тут благодатна місцина», — ​усміхається отець канонік.

А ще на базі Інтеграційного центру, який не випадково називають «столицею добра», упродовж чотирьох років проходять «Білі суботи» для жителів Замлиння і навколишніх сіл. Їх організовує волинське Товариство лікарів польського походження. На прийом до спеціалістів різного профілю йдуть і старі, й малі. Пройти кваліфіковане медичне обстеження, безкоштовно одержати необхідні препарати — ​такою можливістю ніхто не нехтує.

У цих стінах оселилася радість.

— Якби ж іще до нашої місцини дорогу капітально відремонтували! Адже перед приїжджими соромно, а у нас і з Польщі, й з інших країн тепер гості бувають, — ​висловлювали побажання жителі Замлиння, які щиро поважають отця каноніка за активну участь у житті громади й добру та привітну вдачу.

Отець Ян щиро запрошує гостей!